Згадаємо усіх поіменно

Напередодні свята Перемоги керівника краєзнавчого гуртка Миргородської станції юних туристів Івана Кириченка разом із групою школярів випало зустріти у парку Слави біля меморіалу на честь героїв Великої Вітчизняної війни. Над бронзовою п'ятикутною зіркою гойдалося полум'я Вічного вогню. Мрячило. А вони, схиливши голови, стояли у тихій задумі. 

Що привело пошуківців до святого, принаймні для жителів Миргорода, місця? На те запитання Іван Іванович не відразу і відповів. Подумки гортав сторінки пам'яті. Згадав, що на Миргородщині у роки війни хоч і не було великих боїв, але за приблизними підрахунками тут більше сотні братських та поодиноких поховань воїнів Червоної Армії. Не всі імена відомі. Юні краєзнавці у туристичних походах не обмежуються збиранням відомостей про природу та історію рідного краю, а й цікавляться земними долями воїнів, чиї прізвища викарбувані на меморіальних плитах та обелісках. 

Так було і того разу, коли краєзнавці Миргородської станції юних туристів були визнані переможцями Всеукраїнської експедиції "Історія міст і сіл України". Їх запросили на зліт туристичного активу учнів України у мальовниче село Осій на Закарпатті. В числі інших цікавих заходів для школярів влаштували екскурсію до міста Ужгорода. Допитливим дітям у красивому місті з багатою історією усе було цікавим.
 
Їхній керівник Іван Кириченко разом із сином п'ятикласником Дімою, також активним пошуківцем, були схвильовані, мабуть, більше за всіх.
Чому так? У сусідньому з курортним Миргородом селі Гаркушинці на Полтавщині старожили і понині згадують вдатного до будь-якої роботи Івана Андрійовича Носенка. У лави захисників Вітчизни від німецько-фашистських загарбників його призвали, якщо точно, 24 червня лиховісного 1941 року. Кириченку Івану він приходиться дідусем по материній лінії. Ну а його синові, звісно, прадідусем. 

- Вірте, хоч ні, - говорить Іван Кириченко, - а коли напередодні святкування 66-ї річниці Перемоги по першому телевізійному каналу щовечора на закінчення інформаційної програми "Время" показували сюжет "Правнуки Победы", я вдивлявся у незнайомого фронтовика з гірляндами бойових нагород і хотілося повірити, що то і є мій дідусь. Поруч із ним уявляв себе. Побачене й досі ввижається уві сні…
А було так. Із відповідей на численні запити сім'ї Кириченків було відомо, що артилерист 650 полку 138-ї стрілецької Карпатської дивізії Іван Носенко загинув 14 листопада 1944 року у бою на Закарпатті. 

Згодом перепохований у братській могилі на Пагорбі Слави в Ужгороді. Природно, що внук і правнук полеглого воїна вирішили скористатися перебуванням на Закарпатті, щоб більше довідатися про фронтову долю дідуся-прадіда, вклонитися його могилі. Ще в Миргороді від голови міської ветеранської організації Василя Вертелецького дізналися, що в Ужгороді мешкає колишня землячка Ольга Писарєва. Вона і стала першою по¬мічницею миргородців у пошуку. У міській раді нащадків солдата Івана Носенка уважно вислухали заступник голови міста Юрій Беляков, голова ради ветеранів Ужгорода Володимир Коваленко, учасник розгрому ворожих танкових дивізій на Курській дузі, активіст ветеранського руху Микола Вавілін, ініціатори створення музею бойової слави у міській середній школі №3 Віталій Айрапетов та Тамара Тімко, місцеві краєзнавці. 

Заступник голови облдержадміністрації Іван Качур бажання внука та правнука полеглого воїна з Полтавщини назвав святою справою і розпорядився надати пошуковцям мікроавтобус для поїздки на місце останнього бою рідного їм дідуся Івана Андрійовича на околиці села Малі Ратівці. 

Для миргородських школярів, та й самого Івана Кириченка, то був справжній урок інтернаціоналізму. Як за старим адміністративним поділом, то рядовий Іван Носенко загинув на території колишньої Чехословаччини. Біль¬шість жителів того села є угорцями. Тим часом головою села вони уже два рази поспіль обирають хазяїновиту українку Тетяну Андрусь. Вона і організувала хвилюючу зустріч миргородських туристів з очевидцями того бою за визволення села від фашистів та місцевими школярами. Спілкувалися, звісно, з допомогою перекладача. Проте це не завадило дітям та дорослим і без зайвих слів розуміти один одного. Краєзнавчі пошуки миргородських туристів по місцях боїв рідних їм людей та земляків, зокрема, по Закарпаттю, пролили світло і на такий факт. У свій час у Миргороді жив, навчався у міській середній школі №1 меткий хлопець Володимир Зарембо. Із перших днів Великої Вітчизняної війни вчорашній школяр був у вирі бойових дій. 

За особисту мужність і сміливість при форсуванні Дніпра у пекельному жовтні 1943 року був удостоєний Золотої Зірки Героя. Честь офіцера достойно проніс до переможного кінця війни. У школі, де, до речі, навчається правнук полеглого у Закарпатті солдата Івана Носенка, молодший з Кириченків - п'ятикласник Діма, гордяться своїм вихованцем. От тільки сьогоднішнім школярам невтямки таке. У збірнику документальних нарисів про історію Миргорода ім'я колишнього учня і Героя Радянського Союзу Володимира Зарембо волею скороспечених псевдопатріотів України викреслено. Мовляв, він не був уродженцем Миргорода, а тільки тут жив і навчався. Зате прізвище якогось оунівського приблуди у історію козацького Миргорода притулили на чільному місці. Отакої! 

Миргородець Володимир Миколайович Зарембо у свій час закінчив військову академію і працював в Ужгородському університеті. А батько та син Кириченки не були б миргородцями, якби не вклонилися могилі Героя на Пагорбі Слави в Ужгороді. Саме там, де покоїться і їхній дідусь Іван Андрійович Носенко.
Правильно з усіх боків зробили не показушні, а справжні поборники правди про героїку Великої Вітчизняної війни активісти ветеранського руху Василь Вертелецький та Костянтин Сахаров, які підготували і під редакцією Валентини Денисенко та за сприяння міської ради до 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни видали гарно оформлену книгу "Миргород. Ветеранська слава", у якій усі Герої, як і мало бути, названі своїми іменами. 

Вдячні усім, хто допомагав знайти солдатську могилу діда-прадіда, Іван Іванович та його син - школяр Діма Кириченко подарували примірники книги про героїв Великої Вітчизняної війни ужгородській міській раді та ветеранській організації, музею бойової слави при середній школі №3, сільській раді та школі села Малі Ратівці, особисто усім не байдужим до пам'яті тих, хто дарував своїм нащадкам щастя жити у незалежній Україні. 


Леонард НІКОЛАЄНКО

Іван Кириченко та його син Діма вклонилися своєму діду-прадіду на Пагорбі Слави в Ужгороді