Шановні миргородці!

Про початок Великої Вітчизняної війни миргородці дізналися 22 червня 1941 р. з урядового повідомлення, оголошеного по радіо. Ця страшна звістка для миргородців і для мільйонів співвітчизників розпочала відлік днів, сповнених стражданнями, безповоротними втратами рідних і близьких, днів, що перепліталися з героїчними подвигами на фронтах війни, в партизанських загонах і підпіллі, самовідданою працею в тилу в ім'я величної перемоги. 

Із перших днів війни у Миргороді почалася мобілізація, і за 2 місяці солдатами стали 4 тисячі чоловік, було сформовано 2 госпіталі. Жителі копали протитанкові рови, з міста евакуювали підприємства, машини, майно. Вже 4 липня 1941 року на Миргород полетіли перші бомби, а через 84 доби, 14 вересня, його захопили німці. Два нескінченно довгих роки тривала гітлерівська окупація миргородського краю.
В історії українського народу події Великої Вітчизняної війни посідають особливе місце. За своєю глибиною, трагізмом і героїкою вони помітно вивищилися над іншими і набули епохального значення. Певною мірою обумовлено це й тим, що донині живі учасники війни, носії історичної пам'яті про неї - ті, хто воював зі зброєю в руках, навчався, працював, відбудовував країну. 

Пам'ять про війну є духовно-історичним надбанням нашого народу, що витворює підвалини його самодостатності й самобутності, і водночас, - органічно інтегрує його в загальноцивілізаційний потік, підносить до рівня інших народів, які активно творили історію.
Перед державою, суспільством, територіальною громадою стоїть ряд масштабних завдань у справі належного вшанування і захисту наших ветеранів. Перше і найголовніше - це системне соціальне забезпечення інвалідів війни, учасників бойових дій і визвольної боротьби, партизанів і борців антифашистського опору, колишніх в'язнів нацизму, трудівників тилу, дітей війни. 

За єдиною прозорою логікою необхідно об'єднати комплекс питань, які стосуються пенсійного забезпечення, системи пільг, виплат і медичної допомоги. На держаному рівні кожен, хто виборов незалежність, повинен бути охоплений увагою і турботою. Необхідно відтворити цивілізовану культуру ставлення до власної історії та пам'яті. Ми повинні поіменно знати всіх героїв і свої втрати. Водночас слід зберегти і відродити історично значимі пам'ятники і знаки, символи пошани жертвам війни. Нарешті, слід розвивати внутрішній національний діалог із пошуку історичної правди, який демонструватиме високу культуру нашого народу. 


22 червня - день, позначений трагізмом, героїкою та скорботою. 70 років тому почалась Велика Вітчизняна війна.
Війна... Це жахливе слово 22 червня 1941 року з біллю увірвалося в кожний дім, у кожну радянську родину, в навчальні класи, інститутські аудиторії.. Важко було повірити, що цього літнього сонячного ранку десь вибухають бомби, гинуть люди.
Але у війни є початок і є кінець.
Ми пам'ятаємо ці дати - 22 червня 1941 року та 9 травня 1945 року. Між ними була важка довга дорога, дорога боротьби та великих жертв довжиною 1418 днів і ночей.
Ми пам'ятаємо ці роки всі разом і кожен окремо. Ми пам'ятаємо цю війну з першого і до останнього дня.
Час не владний над цією пам'яттю. Перемога - це кінець війні. А був і її початок...
До нападу на Радянський Союз у фашистської Германії було підготовлено все: 4 тисячі літаків із десятками тисяч бомб, 5 тисяч націлених на нашу країну гармат, 3,5 тисяч танків, 190 дивізій чекали сигналу.
Останні секунди перед нападом. Останні секунди мирного сну, останні секунди мирного життя.
Четверта година ранку - грань між миром і війною.
22 червня 1941 року мирний сон обірвали вибухи бомб, ревище фашистських літаків, залпи гармат, які сповістили про початок однієї з найжорстокіших за всю історію людства війни.
Жахливий удар на себе прийняла наша держава, наш народ. У містах і селах розірвалися перші бомби і снаряди. Кований німецький чобіт ступив на нашу землю.
Так почалася війна.
Віддаючи шану і любов оборонцям і визволителям Батьківщини, ми не перестаємо оплакувати мільйони воїнів і мирних громадян, які в перші часи війни розпочали спротив агресору та загинули в нерівному двобої. Вони захищали рідну землю, свої родини, свої оселі.
І немає війни більш справедливої і священної. 

Із Миргородщини пішли на фронт понад 30 тисяч наших земляків. Майже кожен третій миргородець не повернувся з поля бою, понад 7 тисяч пропали безвісти, понад 700 чоловік стали інвалідами.
На окупованій німцями Миргородщині було розстріляно більше 6000 мирних жителів та військовополонених. Майже 6400 чоловік були вивезені до Німеччини на каторжні роботи. Більшість із них так і не повернулася на Батьківщину. На Миргородщині була своя Хатинь. Спалені села - Баранівка, Олефірівка, Велика Обухівка, Сакалівка, Панасівка. Понад 360 жителів села Велика Обухівка були розстріляні.
Розстріляно підпільників та учасників партизанського руху - 620 осіб. Знищено, розграбовано, вивезено до Німеччини за період окупації Миргородщини майна на суму 850 млн. 450 тис. карбованців. Немає жодної сім'ї, яку б не зачепила війна. 

Вічна слава всім, хто на фронтах, у партизанських загонах, у підпіллі, у фашистських застінках і таборах, у тилу пішов із життя від ран, хвороб, голоду та нестатків. Давним - давно виросла трава на полях, политих кров'ю. Виросли дерева там, де чорніли раніше стовбури.
На місці руїн виросли нові міста і села. Виросло не одне покоління людей, які не чули свисту бомб та куль, артилерійських залпів.
Невмирущим залишається подвиг мільйонів солдатів, які поклали своє життя на святий вівтар Великої Перемоги, проявляючи небачений героїзм, мужність та відвагу, змогли не лише захистити свою рідну землю, а й урятувати народи світу від нацистського рабства.
Схилимо ж голови перед вічною і світлою пам'яттю героїв та жертв цієї великої війни. 

Із повагою В.Ю.Вертелецький, 
голова ради Миргородської міської організації
ветеранів України


Миргородський міський голова 
Сергій Соломаха