2010-08-17 | Хмільник

До 85-тиліття фундатора перлини Хмільницької оздоровчої індустрії Наума Яковича Гольденберга

Ви, вочевидь, були свідком не однієї кадрової аномалії: керівника з почестями провели на заслужений відпочинок, не скупилися для нього на похвальні слова, а вже наступного дня на догоду самолюбству нового лідера про нього почали забувати.

Благо, що подібна метаморфоза не проявилася в Медичному центрі реабілітації залізничників (МЦРЗ), очолюваного заслуженим лікарем України Віктором Пікушем, Віктор Миколайович, як людина вельми шляхетна, не дозволив собі так низько опустити моральну планку. Навпаки, він у своїй багатогранній діяльності чільне місце відвів дружнім стосункам з попередником. Дарма, що той собі на старість місцем проживання обрав не Хмільник, а столицю Російської Федерації Москву, він частенько телефонує в зореносну столицю, щось повідомляє, а щось запитує, радиться, на день Перемоги запрошує колишнього фронтовика виступити перед колективом із доповіддю, подивитись святковий концерт, і зрештою, пройти черговий курс радонотерапії.

Ось-ось наша жива легенда – Наум Якович – замкне 85 – й виток свого життя. Дата, погодьтесь, вельми поважна. Де доцільніше її відзначити? Безперечно, не в Москві, а в колі людей, котрі з ним десятки літ крокували пліч-о-пліч, котрі його над усе люблять і поважають. На це заздалегідь зважив Пікуш і, як вдячний учень і хлібосольний господар, запросив вчителя сюди, в місто над Бугом, щоб його вшанувати широким загалом людей у білих халатах, публічно перегорнути немеркнучі сторінки з біографії Лікаря з великої літери.

Народився 25 серпня 1925 року в сім'ї робітника Чечельницької гуральні. Незабаром родина переїхала до Вапнярки, великого залізничного вузла. Не раз стоячи на пероні станції, юнак розмірковував, яку професію обрати: залізничника чи лікаря? «Ким би став, - почав батько Яків, - завжди дорожи професією, проявляй турботу про ближнього і люди відповідатимуть тобі взаємністю».

1942-1945рр. - учасник бойових дій у складі 17-го Гвардійського Рославльського бомбардувального полку авіації далекої дії. Нагороджений кількома орденами, 20-ма медалями і 8 – мА Грамотами Верховного Головнокомандувача Збройних сил СРСР.
1946-1951р.р. – навчання у Вінницькому медичному інституті імені М.І.Пирогова.
1951р. – головний лікар Погребищенської лінійної лікарні.
1954-2004р.р. – головний лікар Хмільницької Дорожньої клінічної лікарні №2 (нині МЦРЗ).
1971р. – захист дисертації на вчену ступінь і одержання звання кандидата медичних наук.
1985р. – Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР.
1997р. – Почесний професор Вінницького державного університету імені М.І. Пирогова.
1998р. – академік Національної академії України з проблем людини.
1999р. – академік Нью – Йоркської академії наук.
1999р. – орден від Президента України за Заслуги III ступеня.
2004р. – вихід на заслужений відпочинок.

Півстоліття на посту головного лікаря місцевої оздоровниці залізничників… Пишу ці рядки з трепетом в серці, оскільки не чув, що хтось із краян так тривало і напрочуд ефективно правив людьми в білих халатах. Мабуть, це рекорд і здійснив його добре знаний в Україні та за її межами Наум Гольденберг – лікар і людина, як на мене, від Бога, фундатор перлини оздоровчої індустрії столичної магістралі. Ця курортного типу установа з п’ятдесят четвертого року і дотепер динамічно розвивається, щодня гостинно розчиняє двері своїх корпусів не лише для залізничників, але й для усіх, хто занедужав, у кого якісь нелади в опорно – руховому апараті, серцева – судинній і нервовій системах та в деяких інших ділянках людської плоті.

Не від одного пацієнта наш сьогоднішній іменинник чув на свою адресу ось ці слова: «Ой, як добре, що такі, як ви, чуйні і безкорисливі люди, ще не перевелись на білому світі. Завтра вирушаю додому, а милиці залишаю тут. Може часом вони знадобляться як експонат для вашого музею». До речі, щороку оздоровниця залізничників дає раду семи тисячам пацієнтам, тобто кожному сьомому гостю, нашого міста.

…Війна сорок першого перекреслила плани багатьох. Наум з групою своїх ровесників добровольцем рушив на фронт. Його солдатський шлях стелився з Вапнярки до Луганська, Єйська, Моздока, Нальчина. У столиці Киргизії Фрунзе (нині – Бішкек) закінчив авіаційну школу повітряних стрільців. Потім було підмосковне місто Моніне, де згорнувся авіаполк далекої дії. Старшому сержанту Науму Гольденбергу випало боронити небо на Ленінградському і Білоруському фронтах, брати участь у військовій операції «Багратіон», знаменитій битві під Прохорівкою, в Ясо – Кишинівській операції.

Екіпаж під командуванням льотчика Олександра Краснухіна не раз відривався від землі для бойових ударів по ворожих укріпленнях, штабах, скупченнях військової техніки. І щоразу після повернення механікам доводилось латати численні пробоїни в крилах і фюзеляжі літака. Якось німецька зенітка безбожно понівечила машину. Лише завдяки мужності і умілим діям екіпажу літак сів на узліссі соснового бору. Повітряний стрілок – радист Наум Гольденберг був поранений в ногу і живіт. Рани довго не гоїлися. Саме тоді у юнака визріла мрія стати лікарем. Вона, як уже згадувалось, збулася.

Перший трудовий гарт Наум Якович пройшов в Погребищенській лінійній лікарні на посаді першої особи. 17 грудня 1952 року така ж відомча установа, на базі місцевого радону відкрилась у Хмільнику. Але тут справи не ладились, чим був стурбований тодішній начальник Південно – Західної залізниці Герой Праці Петро Кривонос. І він раптом приймає рішення кинути на прорив Гольденберга. Отже, з 23 лютого 1954 року веде тут лік радонова епопея протеже Кривоноса. Яку спадщину він застав? Убогу. Невеличкий двоповерховий спальний корпус на 20 ліжок, гараж, склад, автомашину полуторку та однокінну підводу, якою підвозили хліб, молоко, питну воду. Ванни хворі одержували по сусідству в обласній водолікарні, причому в незручні ранкові та вечірні години. За іронією долі на цій же території робітники промартілі цілодобово клепали корита для колгоспних свиней. Гул часом такий стояв, що аж у вухах дзвеніло, а вночі відблиски електрозварки не давали пацієнтам заснути.

Легкодухому недовго було від усього побаченого розгубитись, опустити руки. Гольденберг не з тих, забувши про відпочинок настирливо діє. Домагається закриття промартілі, оббиває пороги кабінетів високо посадовців Москви, Києва, просить фінансової підтримки, укладає угоду з черкащанками про очистку русла Південного Бугу, будівництва водозахисної дамби. Нерідко виступає в ролі виконроба, архітектора, меліоратора, садівника.

Результати не забарились. У п’ятдесят шостому році відкрилось ванне відділення, наступного – спальний корпус на 70 місць. На території лікарні забило перше радонове джерело, невдовзі здали в експлуатацію п’ятиповерховий спальний корпус на 250 ліжкомісць і триповерховий – на 150 місць, клуб – їдальню, АТС на 400 номерів тощо. Мала Уманська «Софіївка» - так нерідко кажуть у Хмільнику про парк оздоровниці, що розкинувся на 24 гектарах. Відкритий у 1967 році, він одразу ж удостоївся статусу пам’ятника садово - паркового мистецтва. Це - рукотворне диво, один із куточків раю на подільській землі. Тут пляжний комплекс зі штучним озером, тіньовими наметами, роздягальнями, альтанками, двома пішохідними містками через водойму. У центрі озера – скульптура казкової царівни Лебідь, довкола якої вишкірились чотири скульптурні жаби, з пащ яких сичать фонтанчики.

У 1985 році оздоровниця збагатилась шестиповерховим лікувально – діагностичним корпусом. Це храм здоров’я євро рівня, де випробується новітня вітчизняна і зарубіжна апаратура, розроблюється прогресивні методики виявлення недугів та ефективної боротьби з ними. Тут діє оригінальний за архітектурою критий двір з зимовим садом, скульптурними композиціями , художніми полотнами. В дворику, присівши в крісло нерідко забуваєш про свої болячки і починаєш натхненно мережити поетичні рядки або закоханими очима задивлятися на чарівних амазонок, які підкреслено хизуються своєю вродою.

У правому крилі цього корпусу не так давно запрацював оснащений за останнім словом техніки, б’ювет по відпуску мінеральної води, помічної при лікуванні хвороб урологічного профілю.

Усе це – плід старань Наума Гольденберга і його команди.

Гріх не згадати про ще один промовистий факт. На стіні фойє лікувального корпусу потопає у квітах портрет Марії Доліної – данина шани і поваги колективу напрочуд добрій людині, лікарю не лише за освітою, а й за покликанням. Вона в оздоровниці багато літ завідувала лікувально – діагностичним відділенням, розробила кілька власних методик оздоровлення пацієнтів, захистила дисертацію на звання кандидата медичних наук.

Ще коли Гольденберг був студентом третього курсу, накинув оком на три роки молодшу за себе першокурсницю відмінницю навчання Марію Доліну. В 1950 році став з нею на весільний рушник, у парі прожили 43 роки, виростили і вивели в люди сина Віталія і доньку Ларису. В 1993 році Доліна завершила свій земний шлях. Відтоді не по роках енергійний і харизматичний Гольденберг нежонатим ходить. На жаль, ні одній леді не вдається його спокусити. Натомість великою розрадою для нього стала наукова діяльність. З – під його пера вже вийшло понад сто робіт. Зокрема він підготував і видав монографію «Курорт Хмільник». Схвальну їй оцінку дав ректор Вінницького мед університету імені М.І. Пирогова Василь Мороз: «Монографія являє собою капітальну працю, в основу якої покладено багаторічний досвід автора у керівництві курортною ланкою і у практичному застосуванні природних лікувальних факторів. Це цінний посібник для практичних лікарів, особливо лікарів санаторно – практичних установ»…

Насамкінець зауважу: нехай Всевишній ще довго – предовго тримає Наума Яковича на цій грішній землі, дарує йому здоров’я і благополуччя. Нехай і надалі не пориває з ним дружби його пречудовий учень і вельми талановитий керівник Віктор Миколайович Пікуш.

Сергій Гребельський, Заслужений журналіст України