Українські міста в Інтернеті
www.cityukraine.info
2017-10-11 19:27 | Житомир
Бойовий шлях легендарного десантника Віталія Пилипчука з Житомирщини

Восени «гарячого» 2014 року, аеромобільна рота 95 окремої аеромобільної бригади ВДВ під керівництвом капітана Віталія Пилипчука з колоною проривалася до захисників оточеного «32-го» блокпосту. По всіх маршрутах російськими військами та найманцями були влаштовані засідки...

Першим же пострілом з ворожого ПТУРа був підбитий командирський БТР. Бойова машина почала горіти… Будучи важко пораненим, від обличчя до ніг, з внутрішньою кровотечею у животі, Віталій вибив ногами пошкоджений десантний люк та через нього почав витягувати екіпаж. Його тіло «палало» від осколків та опіків, однак не відчуваючи болю, ротний продовжував евакуацію своїх бійців та відтягувати їх з лінії вогню. Переконавшись, що всі в безпеці, Віталій оцінив ступінь власних поранень та почав надавати собі першу медичну допомогу…

Герой нашого матеріалу – звичайний український офіцер Віталій Пилипчук. Він заступник командира окремого батальйону управління ВДВ з повітрянодесантної підготовки, кавалер орденів Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступенів. Ці бойові нагороди офіцер-десантник здобув в боях на Сході України, переживши важкі поранення та чимало випробувань. Проте, все послідовно…

Народився Віталій на Житомирщині, в селі Стугівщина. Ще з малку Він марив десантом, – цій нелегкій військовій професії. Після закінчення середньої школи, Віталій стає курсантом аеромобільного факультету Одеського інституту Сухопутних військ. Проте, у зв’язку із реорганізацією навчального закладу, закінчувати довелося вже Львівський військовий виш у 2008 році.

Разом з дипломом та офіцерськими зірками, Віталій отримав припис до 95-ї окремої аеромобільної бригади, де очолив первинну офіцерську посаду – командира аеромобільного взводу.

Йшли роки. Молодий офіцер поступово опановував тонкощі нелегкої військової служби, а разом з цим – і досвід у підготовці підрозділів ВДВ. А це – постійні польові виходи, різні навчання, обслуговування бойової техніки, марш-кидки, численні наряди, укладки та стрибки з парашутом. 

За кілька років служби, Віталія призначили заступником командира роти – інструктором з повітрянодесантної підготовки. До речі, високі показники у повітрянодесантній справі, він почав демонструвати ще з курсантських років, і в подальшому це йому стало в нагоді.

Тривожні події «палаючого» 2014-го року, Віталій разом зі своїм підрозділом зустрів в полях Херсонщини, прикриваючи рубежі України. А з початком бойових дій на Донбасі, – без вагань вирушив на Схід. І там побачив справжнє пекло…

Своє перше бойове хрещення наш герой отримав під Добропіллям, потім були запеклі бої під Краматорськом, на горі Карачун та Семенівкою.

 
В одному із боїв, отримав важке поранення його ротний командир – капітан Олег Бутницький. Віталій же, як його заступник, прийняв командування на себе. А у воєнний час – це досить велика відповідальність! В його підрозділі були мобілізовані та контрактники, люди різного віку, характеру та професії, однак кожен боєць чітко знав, що цьому офіцерові – можна довірити своє життя. 

Одного літнього вечора ротного розбудив гуркіт двигунів. Саме тоді, противник вперше застосував танки під Слов’янськом…

Разом з атакою ворожих танків, почався мінометний обстріл та наступ піхоти, – говорить мій співрозмовник. – Із важкого озброєння, у нас були лише кулемети КПВТ та один ПТУР. А наступного дня, наш блокпост повинні були підсилити «мішками» (танками Автор.). Однак довелося приймати нерівний бій. Він тривав десь півгодини, а тоді здавалося, що цілу вічність.

Після прориву двох танків противника до нашого блокпосту, Віталій прийняв рішення – відступити, адже сили були абсолютно нерівними. Використовуючи все своє озброєння та рельєф місцевості, особовий склад роти щоразу давав відсіч противнику та у той же час відходив назад. В одну мить, Віталій відчув біль – осколок міни поранив його у плече. Однак це не завадило десантнику продовжувати відстрілюватися, та з боєм відводити десантників у безпечне місце.

Медичну допомогу йому надали у базовому таборі, після чого відправили на лікування до військового шпиталю. 

Тоді йшли запеклі бої, нажаль серед підрозділу були загиблі та поранені. Мене наче тягнуло до своїх хлопців та своєї роти. А вони постійно мені телефонували – цікавились, коли я вже повернусь на службу, – розповідає офіцер. – Тим паче, мені запали в душу слова бійців, що після того важкого бою під Слов’янськом, вони готові йти зі мною навіть в пекло. 

Через два місяці, Віталій знову повернувся до свого підрозділу, і вже в якості штатного командира роти. За кілька днів, його перша рота знову вирушила на Схід.

Вже у вересні, особовий склад роти приступив до виконання завдань – супроводження конвоїв до найбільш гарячих «точок» Донбасу: бойових позицій в районі Донецького аеропорту, Пісків, Водяного, Опитного. 

В жовтні 2014 року, десантно-штурмовий батальйон супроводжував колону з боєприпасами та продовольством до захисників оточеного «32-го блокпосту». Майже всі шляхи до нього були перекритими російськими військами та бойовиками. Необхідно було розділитися та спробувати прориватися до оточених з різних напрямків.

Рота Віталія Пилипчука рухалась по центральній дорозі та на підході до блокпосту потрапила в засідку. Почався бій. В перший командирський БТР влучив ворожий ПТУР. Бойова машина почала горіти, а ротний отримав поранення всього тіла, від обличчя до ніг. 

Будучи важко пораненим, з внутрішнім крововиливом у животі, Віталій вибив ногами заклинений десантний люк та почав витягувати екіпаж з підбитого БТРу. Офіцер зізнається, що біль відчув лише після того, як евакуював людей та впевнився, що весь особовий склад знаходиться не на лінії вогню. Лише тоді Віталій зрозумів, що важко поранений.

Після евакуації, командира роти доправили до Лисичанської лікарні, де зробили першу операцію та стабілізували його стан. Після цього він пережив ще два оперативних втручання в Харкові та одне в Києві.

За кілька місяців, Віталій знову повернувся до військової служби та почав готувати особовий склад «95-ки» до чергової ротації до району бойових дій. Враховуючи значний бойовий досвід офіцера, капітан Пилипчук отримав підвищення по службі. Його призначили заступником командира окремого батальйону управління з повітрянодесантної підготовки.

Зараз у мої обов’язки входить підготовка особового складу різних підрозділів ВДВ до здійснення стрибків з парашутом, контроль на різних етапах укладки та лініях старту, – скромно розповідає Віталій.

Проте, можна сміливо сказати, що він справжній майстер своєї справи, підготував сотні парашутистів-десантників, чітко знає особливості десантування різної військової техніки та вантажів, способи її швартування. Неодноразово наш герой брав участь у випробуваннях сучасних десантно-парашутних систем вітчизняного та закордонного виробництва, має за плечима майже сотню стрибків з парашутом, в тому числі вночі, на воду та сильному пориві вітру. 

Його відповідальність не можливо описати кількома рядками, тим паче коли на кону стоїть людське життя та виконання завдання. Адже одним зі способів доставки підрозділів до певного району – є десантування парашутним способом. І кожен десантник повинен чітко вміти діяти в повітрі.
© Інститут Трансформації Суспільства 2007-2017
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на цей сайт є обов'язковим. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.Наша адреса: Україна, 01034, м. Київ-34, а/с 297, тел./факс: (044) 235-98-28, 235-80-23. e-mail: editor@osp.com.ua