https://cityukraine.info/ Новини України uaMon, 05 Dec 2011 17:53:19 +0200
<![CDATA[<p>РФ надеется завершить переговоры с Украиной по газу в декабре этого года.Об этом заявил в воскресенье посол России на Украине Михаил Зурабов журналистам на избирательном участке в Киеве.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19298
РФ надеется завершить переговоры с Украиной по газу в декабре этого года.
Об этом заявил в воскресенье посол России на Украине Михаил Зурабов журналистам на избирательном участке в Киеве.
«И Российская Федерация, и Украина все-таки рассчитывают на то, чтобы в этом месяце подписать все то, что должно регулировать взаимоотношения между Российской Федерацией и Украиной в энергетической сфере, прежде всего вопросы газового сотрудничества», - сказал Зурабов.
«Это, скорее всего, будет межправительственное соглашение», - добавил посол, пишет LB.ua.
По словам Зурабова, будущее соглашение должно быть соответствующим образом легитимизировано двумя государствами.
«Оно (межправсоглашение) должно будет соответствующим образом одобрено», - отметил посол.
Также, уточнил Зурабов, для закрепления будущих газовых договоренностей, если потребуется, могут быть проведены необходимые внутригосударственные процедуры.
«Если у нас может возникнуть сбой (по срокам подписания соглашения), то он может носить только технический характер», - заявил посол.
Напомним, ранее, спикер Совета Федерации Валентина Матвиенко заявила, что Москва и Киев подпишут соглашение о сотрудничестве в газовой сфере в декабре.
Как известно, Киев считает цену на российский газ завышенной и ведет с Москвой переговоры о ее снижении. В четвертом квартале Украина платит около 400 долларов за одну тысячу кубометров.
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Лидер фракции Партии регионов Александр Ефремов заявляет о необходимости прекратить спекуляции, касающиеся льгот для народных депутатов.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19297
Лидер фракции Партии регионов Александр Ефремов заявляет о необходимости прекратить спекуляции, касающиеся льгот для народных депутатов.
"Как нам кажется, необходимо прекратить спекуляцию по льготам депутатов, и наше предложение - давайте, коллеги, мы договоримся все вместе, что внесем пункты, которые надо вычеркнуть по данным льготам в государственном бюджете и на этом прекратить спекуляции", - сказал Ефремов в ходе заседании согласительного совета в понедельник.
Лидер фракции Партии регионов Александр Ефремов заявляет о необходимости прекратить спекуляции, касающиеся льгот для народных депутатов.
"Как нам кажется, необходимо прекратить спекуляцию по льготам депутатов, и наше предложение - давайте, коллеги, мы договоримся все вместе, что внесем пункты, которые надо вычеркнуть по данным льготам в государственном бюджете и на этом прекратить спекуляции", - сказал Ефремов в ходе заседании согласительного совета в понедельник.
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Если оппозиция пойдет на выборы тремя колоннами - «Батькивщина», «Свобода» и «Фронт змин», она выиграет мажоритарку.Такое мнение в интервью <a href=\"http://comments.ua/\">Комментариям</a> высказал лидер ВО «Свобода» Олег Тягнибок.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19296
Если оппозиция пойдет на выборы тремя колоннами - «Батькивщина», «Свобода» и «Фронт змин», она выиграет мажоритарку.
Такое мнение в интервью Комментариям высказал лидер ВО «Свобода» Олег Тягнибок.
«На пропорциональном уровне, я думаю, пойдем тремя колоннами. Центристское направление будет представлять «Батькивщина», либеральное - «Фронт змин» и националистическое «Свобода». Это три силы, которые не просто имеют различную идеологию, но и реальный шанс преодолеть 5% барьер», - отметил Тягнибок.
При этом, по его словам, только такой триумвират имеет реальный шанс победить на большинстве мажоритарных округов.
«Что меня радует в этой ситуации: мы ведь таким триумвиратом реально забираем все. На Западной Украине, уверен, согласованные оппозиционные кандидаты возьмут почти 100%. В Центральной - 80%. А Восточная даст 50%», - спрогнозировал лидер ВО «Свобода».
При этом, по мнению Тягнибока, идти единым оппозиционным списком нецелесообразно, поскольку ядро избирателей каждой из партий может не проголосовать за объединенный список.
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Высказывания первого Президента Украины Леонида Кравчука в адрес своего коллеги - третьего Президента Виктора Ющенко являются некорректными.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19295
Высказывания первого Президента Украины Леонида Кравчука в адрес своего коллеги - третьего Президента Виктора Ющенко являются некорректными.
Об этом в комментарии УНИАН сказала пресс-секретарь В.Ющенко, член политсовета партии «Наша Украина» Ирина Ванникова относительно интервью Л.Кравчука радио "Свобода".
«По моему мнению, недостойно первому Президенту Украины, к которому я отношусь с уважением, как к исторической фигуре, опускаться до уровня браной риторики, субъективных и эмоциональных оценок своего коллеги - Президента Виктора Ющенко», - отметила она.
И.Ванникова подчеркнула, что сейчас бы не хотела перечислять все позитивы пятилетнего президентства В.Ющенко, как и считает неуместным вспоминать все сложности и проблемы президентства Л.Кравчука.
«Президента Ющенко избрали миллионы украинцы, как, собственно, в свое время и Леонид КРАВЧУКА. Если первый Президент будет оскорблять третьего Президента - он будет оскорблять выбор украинских граждан и украинскую историю. К сожалению, временами человеческое измерение в подходе к оценке истории не дает возможности оценить реальные масштабы исторических событий. Имею в виду Помаранчевый Майдан и его лидера - Виктора Ющенко», - подчеркнула его пресс-секретарь.
Как известно, в интервью радио «Свобода» Л.Кравчука сказал: «Ющенко - такой Президент, как из меня курица. Я не ходил на Майдан, потому что я знал, что они пустозвоны. Я говорил, а мне не верили... Обмануть людей можно очень просто. Виктор Ющенко нормальный человек, только он ненормальный Президент. Не каждый может быть Президентом. Он случайно был избран Президентом. Как человек он нормальный. Он, скажем, провозглашал украинские лозунги, он говорил о Голодоморе. Он говорил о языке, он говорил о европейском выборе. Говорил и верил в это. А сделать не мог».
Ответ Ющенко Кравчуку через пресс-секретаря лишний раз подтверждает правоту последнего: «Ющенко - такой Президент, как из меня курица»
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>В Донецке до сих пор существует угроза проведения теракта.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19294
В Донецке до сих пор существует угроза проведения теракта.
Об этом сегодня на пресс-конференции заявил председатель Донецкой областной государственной администрации Андрей Шишацкий.
«Этому предшествовали взрывы в областных центрах и гибель (человека, - прим., авт.) в Днепропетровске. На сегодня не раскрыт источник, и пока он не раскрыт, уголовное дело не закрыто, поэтому угроза потенциальная имеется и до настоящего момента органы внутренних дел и внутренние войска несут усиленную службу в Донецке», - сообщил Шишацкий.
Он не смог сказать, когда угроза теракта будет локализована. В то же время он считает, что преступников, угрожающих терактом, найдут. «Я думаю, что найдут, в Макеевке (лиц произведших взрыв в офисе ГП „Макеевуголь", - прим., авт.) же нашли», - отметил губернатор.
Напомним, 17 ноября на пресс-конференции заместитель прокурора Донецкой области Евгений Максаков объявил, что в трех областях - Запорожской, Днепропетровской и Харьковской, с небольшой разницей во времени произошли взрывы самодельных взрывных устройств.
«Происшествия эти сопровождались анонимными записками, где открыто высказывались угрозы», а на одном из сайтов неизвестный опубликовал сообщение о том, что взрыв готовится и на территории Донецкого региона, уточнил зампрокурора.
В связи с этим в Донецке было возбуждено уголовное дело по ст. 258 ч. 1 УК Украины и создана следственно-оперативная группа, куда вошли наиболее опытные сотрудники всех силовых органов.
На вопрос журналистов, означает ли это, что в регионе могут быть запрещены митинги, собрания и так далее, Максаков тогда ответил: «Пока каких-то предпосылок, чтобы запретили какие-то массовые мероприятия (нет)... Я думаю, что население должно понимать и максимально внимательно себя вести, обращать внимание на подозрительные вещи и предметы и немедленно информировать правоохранителей об этих фактах».
В то-де время 23 ноября в 2 часа ночи Донецкий окружной административный суд запретил акцию протеста чернобыльцев из-за угрозы теракта.
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Всем народным депутатам, которые не учавствовали в заседании парламентских комитетов на прошлой неделе, заработная плата за прошлую неделю начисляться не будет.Об этом на согласительном совете заявил спикер Верховной Рады Украины Владимир Литвин, сообщает <a href=\"http://www.rbc.ua/\">РБК-Украина</a>.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19293
Всем народным депутатам, которые не учавствовали в заседании парламентских комитетов на прошлой неделе, заработная плата за прошлую неделю начисляться не будет.
Об этом на согласительном совете заявил спикер Верховной Рады Украины Владимир Литвин, сообщает РБК-Украина.
Спикер высказал возмущение тем фактом, что комитеты работают неэффективно и преимущественное число парламентских комитетов не проводят своих заседаний.
По словам Литвина, согласно с графиком заседали только комитеты: по вопросам экономической политики; законодательного обеспечения правоохранительной деятельности; по иностранным делам; по вопросам культуры и духовности; по вопросам здравоохранения; по вопросам пенсионеров, ветеранов и инвалидов; по вопросам промышленной и регуляторной политики и предпринимательства; по вопросам семьи, молодежной политики, спорта и туризма; по вопросам транспорта и связи.
«Остальные комитеты не заседали, при этом в комитетах на рассмотрении находится очень много вопросов, и пояснение, что им нечего рассматривать, не принимается... Поэтому за эту неделю заработная плата начисляться не будет. Какая-то возможность воспитательного характера должна быть всем комитетам, которые не заседали», - подчеркнул Владимир Литвин.
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Луганские чернобыльцы считают, что Украина не достойна быть в Евросоюзе. Об этом они заявили в своих обращениях к послам Франции, Германии, США, Австрии, Польши, Бельгии, Чехии, Швейцарии и к главе Представительства ЕС в Украине Жозе Мануэлю Пинту Тейшейре, сообщили <a href=\"http://www.unian.net/\">УНИАН</a> в областной организации «Союз «Чернобыль».</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19292
Луганские чернобыльцы считают, что Украина не достойна быть в Евросоюзе.
Об этом они заявили в своих обращениях к послам Франции, Германии, США, Австрии, Польши, Бельгии, Чехии, Швейцарии и к главе Представительства ЕС в Украине Жозе Мануэлю Пинту Тейшейре, сообщили УНИАН в областной организации «Союз «Чернобыль».
«В связи с тем, что Украина уже не является демократической страной, в ней не соблюдаются права человека, просим Вас, господин посол, чтобы Вы донесли своему правительству о том беспределе, который творится в Украине, довели до сведения Вашего правительства о том, что ликвидаторы последствий Чернобыльской катастрофы считают, что Украина не достойна быть в Евросоюзе, что нельзя подписывать договор об ассоциации Украины и Евросоюза», - говорится, среди прочего, в обращениях.
Кроме того, чернобыльцы считают, что «значительные денежные средства государства уходят якобы на подготовку к чемпионату Европы по футболу. На самом деле большая часть этих средств разворовывается», и потому они будут вынуждены бойкотировать проведение чемпионата Европы по футболу в Украине.
В обращениях чернобыльцы приводят анализ ситуации с их пенсиями и выполнением решений судов, обращая внимание на то, что, по их мнению, в настоящий момент в стране началась настоящая информационная война, направленная против ликвидаторов последствий аварии на ЧАЭС.
«Нас обвиняют в том, что мы не настоящие ликвидаторы, удостоверения у нас купленные, тем самым дискредитируют нас перед населением страны. Некоторые народные депутаты от Партии регионов в парламенте пообещали возбудить уголовные дела против инвалидов-чернобыльцев, которые получают свои пенсии по решениям судов, что вызывает наше глубокое возмущение», - говорится в обращениях.
Чернобыльцы выражают надежду, что послы и их страны смогут повлиять на руководство нашей страны в восстановлении демократии, соблюдении прав и свобод человека в ней.
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Экс-заместитель главы СБУ Александр Скипальский считает, что эфир сканируется кем угодно и как угодно, поэтому за благодать достижений техники нужно платить тем, что мы рискуем быть услышанными.В то же время он не верит в то, что спецслужбы следят за каждым украинцем. Такое мнение он высказал <a _rel=\"nofollow\" href=\"http://glavcom.ua/articles/5501.html\">«Главкому»</a>, комментируя информацию об услугах для соответствующих органов Украины, которую представляют харьковская Altron и киевская Delta SPE.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19291
Экс-заместитель главы СБУ Александр Скипальский считает, что эфир сканируется кем угодно и как угодно, поэтому за благодать достижений техники нужно платить тем, что мы рискуем быть услышанными.
В то же время он не верит в то, что спецслужбы следят за каждым украинцем. Такое мнение он высказал «Главкому», комментируя информацию об услугах для соответствующих органов Украины, которую представляют харьковская Altron и киевская Delta SPE.
«Про эти фирмы я не слышал, но в соответствии с законом про оперативно-розыскную деятельность как раз перечисленные вами структуры имеют право бороться с преступностью, в том числе, такими методами. Поэтому они просто должны иметь соответствующие технические возможности», сказал Скипальский.
При этом он отметил, что в законе четко описано, кто имеет право давать такие санкции на организацию контроля - раньше это была прокуратура, сейчас - суд.
«Так что тут никакой сенсации нет, - уверен Скипальский. - Другое дело, что сейчас масса нелегальных технических возможностей, которыми можно пользоваться, - например, различные устройства завозятся через частные фирмы под видом служб безопасности банков».
По словам Скипальского, впервые с работой спецслужб он столкнулся лет 50 тому назад, «и многие люди уже тогда подносили глаза к небу и палец к губам, что, мол, не будем говорить сейчас лишнего». «Даже сейчас у многих висит советский портрет «Не болтай!», - отметил он.
В то же время, по заверению Скипальского, это искусственный страх людей.
«Да не хватит у любой спецслужбы сил, чтоб за каждым следить», - заявил экс-замглавы СБУ.
Напомним, известный ресурс WikiLeaks представил проект The Spy Files. Это интерактивная карта мира, с указанием стран, в которых ведется мониторинг телефонных разговоров, SMS, интернет-соединений, и используются прочие способы слежения за людьми. На карте можно увидеть и компании, которые предлагают решения для слежки.
В Украине таких компаний оказалось две: харьковская Altron и киевский Delta SPE. Обе, по данным WikiLeaks, анализируют разговоры людей, а Delta SPE занимается еще и мониторингом интернет-соединений.
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>В статті, на основі аналізу характерних рис феномену інтелігенції, розкривається алгоритм класичної моделі інтелігентності. Порівнюється метаісторична роль і значення інтелігенції із реальним станом її приниження в сучасній ситуації. З’ясовується рівень потенціалу нинішньої інтелігенції в справі гармонізації нашого розхитаного суспільства і суперечливого світу [<strong>П.Ю. Саух,</strong> доктор філософських наук, <strong>Ю.П. Саух,</strong> кандидат філософських наук].</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19290
П.Ю. Саух, доктор філософських
наук, професор, ректор
Житомирського державного
університету імені Івана Франка
Ю.П. Саух, кандидат філософських
наук, ст. викладач кафедри
філософії Київського міського
педагогічного університету
ім. Бориса Грінченка
В статті, на основі аналізу характерних рис феномену інтелігенції, розкривається алгоритм класичної моделі інтелігентності. Порівнюється метаісторична роль і значення інтелігенції із реальним станом її приниження в сучасній ситуації. З’ясовується рівень потенціалу нинішньої інтелігенції в справі гармонізації нашого розхитаного суспільства і суперечливого світу.
Інтелігенція як особливий соціальний феномен, що асоціюється з певним набором лише їй властивих істотних рис, протягом тривалого часу є предметом різноманітних наукових розвідок, дискусій і «сентенцій» правлячої еліти. Питання, пов’язані з природою цього непростого явища, сутнісними ознаками інтелігенції, її місцем в соціальній структурі, функціями в суспільстві, історичною місією, іміджем й самоідентифікацією, з різним рівнем гостроти, розглядались не лише філософами, соціологами, політологами, але й письменниками та публіцистами. Однак, особливу гостроту набувають вони в наш час. Й це цілком зрозуміло. Процеси соціальної трансформації суспільства привели в дію цілу низку механізмів, що розгортаються сьогодні в іншій системі координат по відношенню до старої сталої системи. Багато з яких, здавалось би стійких явищ, позбавились системних властивостей, опинилися в протиріччі з формами і типами суспільної свідомості й діяльності.
Додає цим проблемам особливого колориту світова криза, яка є не лише соціально-економічною бідою суспільства, але й певною селекцією цілих країн. Вона добиває слабких і муштрує багатих. Україна, попавши під руку кризі, накопичила, ніби спеціально для гри з нею, силу-силенну негативів, у тому числі пов’язаних з інтелігенцією, котра не лише втратила відчуття власної метаісторичної місії, але й виявилась максимально розпорошеною і приниженою. Як і усе суспільство вона почала страждати глибинними комплексами, балансуючи між минулою славою і деформованою соціальною реальністю, яка посадила її на голку соціальної депресії і неповноцінності. Причиною цього став не лише стан нашої української економіки, а й факт деградації суспільства, спричинений всепоглинаючою корупцією, що виступила головним регулятором економічних процесів. Як наслідок – втрата необхідного морального «фільтру» і згасання енергії творення, руйнація соціальної сфери та духовних підвалин розвитку суспільства.
Дух й енергетика суспільства настільки виявилися пригніченими, що воно нездатне вже до супротиву ні солодкій брехні та блюзнірству, ні, тим паче, масштабним злодіянням по розграбуванню країни. Не випадково Всесвітня організація охорони здоров’я характеризує психологічний стан українського соціуму як найбільш депресивний [1, 4]. У нас не вірять вже нікому – ні владі, ні партіям, ні силовим структурам, ні фінансовим компаніям, ні банкам, ні, навіть, церкві. Українці виявились найстражденнішою і найнещасливішою нацією. Люди охололи до власної долі, тому що втратили віру. Віру в правду, справедливість й закон. В Україні протягом року понад 10 тис. людей зводять рахунки з життям. Здійснюється приблизно 20 суїцидів на кожні 100 тисяч населення. Це менше ніж, наприклад, в економічно благополучних Фінляндії (37/100 тис. населення), Австрії (31/100 тис.), Угорщині (27/100 тис.), Норвегії (24/100 тис.), але значно більше, ніж в країнах Африки, Латинської Америки, мусульманських країнах.
Особливе місце в деформації духовного життя українського суспільства належить ЗМІ. Журналістика виявилась однією із небагатьох професій, яка підвищила свій соціальний і матеріальний статус на тлі загального суспільного краху за рахунок інформаційного прикриття нечистоплотної боротьби за владу і власність. Як це не прикро констатувати, переважна більшість працівників масової інформації за своєю продажністю впевнено посіла друге місце після корумпованих чиновників. Багаточисельні видання і радіо-телевізійні канали, які на початку 90-х років відчайдушно боролись за свободу слова, сьогодні спокійно вляглися під олігархів, фінансові кланові структури і облюбовані політичні кола. Свободу слова отримали. Але ця свобода – для самовибраної і самозакоханої еліти, яка нічого не бачить за межами Києва. «Упаковані» народні депутати, підкаблучні політехнологи, шоумени і «перстом позначені» артисти у вільний час, між шиком Канар і Монако, вправляються в софістичних дискусіях про соціальні стандарти, витоки кризи і секрети алгоритму виживання українського народу. Вони сиплють біблійними цитатами з телеекранів, вчать жити малого українця в своїх інтерв’ю, освячують родинні бутіки і євроофіси, стоять поруч з владиками і ведуть себе так, ніби Бог лише їм доручив вчити людей визнавати Його, бо інакше без їх не був би всесильним.
Різноманітні інформаційні й розважальні програми, жовта бульварна преса, поставивши на потік торгівлю невдачами, вульгарщиною, породженнями та псевдокультурними заходами, на яких багаті демонструють шокуючий стиль життя, не дають вільно дихати, не дають приводу для світла, для радості й національної самоповаги. «Оспівувана» журналістами диференціація доходів, яка доведена в країні до крайньої межі, загострила в людей стан подавленості, ненависті й почуття несправедливості, втрати сенсу життя і віри в майбутнє. «В багатій країні, – любив повторювати Конфуцій, – соромно бути бідним, а в бідній – соромно бути багатим». У нас втрачено сором, оскільки мораль рухнула, що стало одним із основних джерел пригнічення духу народу. А принижений народ втрачає смак до високих цінностей.
Як давно відомо, й практикою доведено,будь-який успіх визначається силою духу. Жодна країна, яка демонструє успіхи розвитку й росту, ніколи не нехтувала опорою на високі цінності і піднесення духу. Могутньому поступу економіки завжди передує ренесанс цінностей (релігійних, національних, мобілізуючих соціальних ідей), які оволодівають масами. В Україні ніби і є така ідеологія, але хто має впевненість, що усе, що нав’язується нам, об’єднує країну. Навпаки, як виявилось, вона стала фактором, що призвів до деконсолідації соціуму, спричинив вузлові точки напруженості, конфронтаційні процеси в політичній, етнонаціональній, міжрегіональний, релігійний та інших сферах суспільства. У зв’язку з цим посилились вкрай небезпечні для суспільної стабільності тенденції: поляризація країни на південь – схід – захід; зростання екстремістських настроїв на ультранаціоналістичному грунті; поглиблення відчудження населення від держави і недовіри громадян до закону і влади. У нас досьогодні відсутнє головне – обґрунтований оптимістичний проект, який спрямовував би країну й народ на життєствердне майбутнє. І чи найприкрішим тут є те, що самопроголошена вітчизняна еліта залишається глухою до видатних досліджень своїх вчених, не прислуховується до політично неупереджених рекомендацій і порад кращих представників інтелігенції, зробивши ставку на блазнів і шоуменів, прикормлених літераторів-аферистів, носіїв вульгарності, низькопробності і розпусти. Визначені правлячою елітою «нові класики» і «вожді громадської думки», не лише розтоптали героїку та моральні символи українського народу, але й втратили презирство до непристойності. Вони беруть її під руку і гордо вводять в храм літератури, мистецтва і освіти; вони служать натовпу, а не Батьківщині, служать не як суддя і свідок життя, а як жебракуючий пристосуванець вельможному пану. Таке враження, що над Україною повис якийсь Молох, який творить чорну справу над населенням країни і непідвласний вже ні владі, ні людям здорового глузду. Істинна інтелігенція, яка завжди була уособленням високої моралі й сили духу, виявившись розчавленою духовною сірістю, убогістю існування, відчула дискомфорт від незатребуваності своєї подвижницької праці, від зневажливого відношення до своєї професійної діяльності, яка не забезпечує їй достойного людини життя. Не випадково ще недавній блиск феномена інтелігенції в добу мутантних феодально-ринкових відносин перетворюється в його убогість.
Посилюється ця ситуація загальносвітовими глобалізаційними процесами. Радикально змінюється вся архітектоніка світу. Життя в сучасному світі вже не вкладається у звичні для більшості людей межі їх традиційної самоіндентифікації (цивілізаційної, культурної, релігійної, національної тощо). Іншими словами, самі межі зберігаються, але вони вже не вміщують в собі весь зміст людського життя в глобалізованому суспільстві. Виникає ситуація «кризи» усіх форм ідентичності, коли практично жодна із них не гарантує людині усвідомлення нею сучасності. З одного боку, ми є свідками інтенсивних процесів інтеграції країн, формування глобальних економічних об’єднань, побудови наднаціональних інститутів управління соціальними процесами. З іншого – відбувається збільшення багатоманітності, рівнів фрагментарності світу, зростання національної самосвідомості і посилення культурної диференціації народів, відродження традиційних цінностей, розширення локальних націоналістичних устремлінь, які нерідко ведуть до жорстоких і кривавих конфліктів. Локальні війни, міжнародний тероризм, міжконфесійні протистояння, міжнаціональні конфлікти, міжетнічна нетерпимість – усе це стало реаліями сучасного світу. Ніби в одну мить вирвалось назовні те, що довго накопичувалось і акумулювалось в соціумі: енергія злості і ненависті до всього несхожого, до людей, які розмовляють іншою мовою, сповідують іншу релігію, керуються іншою системою цінностей. Ненависть і насильство стають методом практичної дії, яка обумовлює хаос і безладдя, різні форми деградації людини й згубно позначається на можливостях комунікації як між окремими людьми, так і між цілими народами та континентами. Внаслідок цього ми значною мірою почали втрачати здатність бачити себе очима інших й бездіяльно спостерігаємо, як ламаються долі мільйонів людей і десятків народів. Ми перестали реагувати на цифри людських жертв, бо вони вже перейшли межі людської уяви.
Розуміння своєї причетності до того, що відбувається у нас і у світі, стосується усіх. Генетичний страх бути розчиненим в безодні цього глобалізаційного коловороту і бездуховності продукує не лише стихійну протидію, але й пошуки шляхів виходу із ситуації, а також таких здорових сил суспільства, які змогли б гармонізувати світ і забезпечити виживання людства. Німі погляди, як це не раз було в історії, зупиняються на інтелігенції, феномен якої традиційно «осяяний» моральною парадигмою і яка, не дивлячись на усі історичні парадокси, не раз доводила, що має і силу, і упертість, і твердість характеру, і здатність на подвиг, мужність та стійкість.
Чи не є це черговою утопією? Щоб відповісти на це запитання, окреслимо історично сталу класичну модель інтелігенції, виокремивши в ній системні ознаки і характерні риси. Далі, порівнявши цю модель з реальним станом інтелігенції в конкретній історичній ситуації, отримаємо підстави для вироблення неупередженої думки відносно того чи дійсно інтелігенція має той потенціал, який спроможний якоюсь мірою гармонізувати наше розхитане суспільство і суперечливий світ.
Класична модель інтелігенції
Не будемо вдаватись в етимологічні тонкощі поняття інтелігенція. Зазначимо лише, що в другій половині ХVІІІ століття це слово, чи не вперше, стали використовувати у французькій (intelligence), а згодом в німецькій (Intelligenz) мовах для позначення освічених людей. Сьогодні існують десятки визначень феномена інтелігентності. Однак, не дивлячись на їх різнобарвність, за великим рахунком, розглядається це явище фактично у двох основних соціальних «зрізах». Перший, із них, пов’язаний з категорією людей, яка наділена певними духовно-моральними особистісними якостями. Другий – з тією соціальною групою, яка долучена до розумової праці. Має місце намагання обґрунтувати і перший, і другий. Але, у всі часи панувала класична філософська традиція, яка розглядала інтелігентність виключно в одній площині з такими явищами як «дух», «розум» й «моральність». Й це цілком справедливо стало підставою вважати інтелігенцію «осьовим» феноменом, який наділений, певного роду, метаісторичною місією. Щодо обґрунтування моделі, яка пов’язує інтелігенцію виключно з розумовою діяльністю, як свідчать сучасні потоки соціальних відносин у світі, то вона виявилась нежиттєздатною. Справа у тому, що поняття інтелігенції й інтелектуалів, розрізняються не за місцем в системі суспільної праці, а, найперше, за своїми атрибутивними характеристиками морального характеру. Інтелектуали є рушійною силою прогресу, а інтелігенція – стражем моральних параметрів людського буття. Звісно, ці соціальні групи ніколи не виключали й не виключають одна одну. Інтелектуальний потенціал та інтелігентність в ідеалі складають єдність свого виявлення, але в реальності часто не обов’язково передбачають одна одну.
Інтелігенція це «етична категорія», якій в дійсності відповідає «самовибрана еліта розуму й совісті», що відчуває свою відповідальність перед історією і вважає «боротьбу за народну справу святою» [2, 28]. Класична модель інтелігенції завжди будувалась на моральному, етичному началі в життєдіяльності особистості за умови підвищеного рівня громадянськості, патріотизму і людяності. О.Ф. Лосєв, розмірковуючи над характеристикою інтелігенції писав: «… інтелігентним є той, хто охороняє інтереси загальнолюдського благочестя. Інтелігент живе і працює сьогодні так, як у майбутньому стане жити і працювати людина в умовах загальнолюдської доброзичливості. Й до того ж, зовсім не обов’язково, щоб інтелігент усвідомлював це в деталях… У цьому відношенні інтелігентність майже завжди підсвідома. Навпаки, надмірна свідомість в цій справі може лише завадити інтелігентності як живому процесу життя» [3, 315–316]. Інтелігентність, дійсно, не здатна на зухвалість, нахабство, жорстокість, підступність. Вона користується більш гідними людини засобами, прийомами ствердження своїх ідеалів і творчих устремлінь. Саме тому, інтелігенція в історії людства завжди отримувала найбільші за людським рахунком перемоги в боротьбі зі злом у будь-яких його проявах, хоча й ніколи не користувалась їх плодами. В умовах відсутності реального політичного представництва інтелігенція завжди заявляла, що вона бере на себе відповідальність за долю країни, вважає себе відповідальною за її майбутнє, що вона захищає інтереси народу. Звичайно, протистояння інтелігенції владі в ім’я народу і від імені народу далеко не завжди було розумним. У ньому було немало утопізму, моралізаторства і пустодзвону. А про окремих інтелігентів і говорити не доводиться, настільки вони бували егоцентричними й нестерпними в особистому спілкуванні. Але було б несправедливо звинувачувати в цьому всю інтелігенцію загалом.
Аналіз громадянської позиції багатьох відомих представників інтелігенції, незалежно від історичних обставин, дозволяють нам виокремити в ній принаймні такі основні характерні риси, що складають алгоритм її класичної моделі: 1. Цілісність особистості, яка продукує ідеал людського достоїнства, впроваджує його в життя і в його ім’я здійснює моральний суд над реальністю (П. Лавров, С. Трубецкой, Д. Мережковський, М. Бердяєв, Л. Українка, М. Амосов, С. Русова, Д. Чижевський, М. Хомський). 2. Благородство душі, безкорисливість, ентузіазм, які проявляються в конкретних справах в ім’я блага інших людей, байдужість до грошей, накопичування розкоші і будь-яких матеріальних благ загалом (М. Горький, Р. Роллан, С. Цвейг, А. Кінг, А. Макаренко, І. Франко, Л. Костенко). 3. Здібність відчувати себе частиною історії і усвідомлювати трагізм життя. Здатність направляти інстинктивні устремління мас, віддаючи себе на суд історії (Вл. Соловйов, Г. Вільямс, Д. Ліхачов, А. Солженіцин, Й. Мец, А. Швейцер). 4. Моральна мужність, як єдина форма героїзму, що не вимагає жодних чужих жертв. Високий рівень культури й совісті за її стан, збереження інтелектуальних сил суспільства з метою спадкоємності розвитку моральної складової в історичному ланцюгу поколінь (Л. Виготський, А. Печчеї, З. Фрейд, М. Бахтін, Ортега-і-Гассет, В. Сухомлинський, П. Толочко). 5. Нелінійність мислення, опозиційність масовій ідеології і бюрократії, незалежність від соціально-класової належності. Відмова від насильства як методу практичної дії (Л. Толстой, Б. Рассел, М. Ганді, М. Реріх, П. Флоренський, М. Федоров, М. Кінг, А. Сахаров, Р. Рорті).
На цій основі народжувались «володарі душ», виразники народних сподівань, надій й очікувань, яскраві лідери народного і національного руху, великі борці за свободу й справедливість алгоритм інтелігентності яких поєднував людську святість з войовничою люьов’ю, що приймає на себе чуже страждання. Людина в їх помислах і діях завжди виступала метою й ніколи – засобом. Тому й ставали вони совістю свого народу й залишаються його гордістю, не дивлячись на парадоксальну переоцінку цінностей, яку час від часу нав’язує нам історія.
Реальність
В 90-х роках ХХ століття однією із найбільш дискусійних тем, стала проблема «кінця інтелігенції». Інтелігенти заговорили про інтелектуалів та еліту, а в пам’ять про минулий блиск інтелігенції складали некрологи. «Прощай, інтелігенція» – один із основних лейтмотивів публікацій, пов’язаних з цим феноменом. «В 1917 році до влади прийшли ліві інтелігенти. В 1991 році їх змінили праві інтелігенти. Й ті, й інші викликають огиду» – розчаровано констатують сучасні інтелектуали [4, 413]. В цьому сльозливому спектаклі «прощання» з інтелігенцією, звісно, є доля правди, особливо в зрізі ідейного підтексту, який пов’язаний з намаганням оголосити будь-які ліві наміри інтелігенції застарілими й немодними. Насправді, інтелігенція не вмерла й не збирається вмирати. Просто природа і сутність її обумовлені новими реаліями. Не дивлячись на те, що вона ніколи не була монолітною, розпорошеність її, безперечно, ще не була такою очевидною як сьогодні. Після 1991 року, коли розпався Радянський Союз, здавалось, що інтелігенція отримала усе, чого бажала. Вона була долучена до владних структур, а найголовніше – отримала свободу. Це солодке слово пестило її слух, світилося надією, воно здавалося, має дати можливість дихнути на повні груди й долучитися до усіх мислимих і немислимих благ демократії. Позаду залишилися знамениті «інтелігентські кухні», в яких виношувались мрії про політичні, економічні й національні свободи… Але, як виявилося пізніше, розуміння свободи новою владою та «сп’янілою інтелігенцією» було різним, а долученість її до бюрократичної системи разовим засобом руйнування старого режиму. Свобода швидко була зведена до свободи слова, а в повсякденному житті – до розквіту нового егоїзму у його найпримітивніших формах: від – «як би мене не обмежили в моїх бажаннях», до – «а хто стоїть на моєму шляху?».
В країні розпочалося становлення дикого капіталізму. Молода держава була приватизована олігархами, які захопили найбільш ласі куски державної власності, що обумовило небачену поляризацію суспільства. Продуктом зміни суспільно-політичного і економічного ладу стала велика кількість політичних партій і суспільно-політичних об’єднань та інших інститутів, які почали формувати засади нового громадянського суспільства. Не випадково історична місія, історична роль інтелігенції в цих умовах здалася сучасній громадській думці завершеною. Інтелігенція перестала виконувати роль «дріжджів в загальному котлі суспільства» (А. Тойнбі). Одна її частина, інтегрована пануючою системою у владні структури, здійснивши обмін власного інтелектуального потенціалу на комфортні умови життя і різного роду привілеї й ордени, перетворилась в політичного функціонера і безповоротно втратила свої класичні риси інтелігентності. Інша, особливо та, яка залишилася за «дверима» влади і бізнесу, виявилася наодинці із екзистенційним страхом і метафізичною «нелюбов’ю» до світу, а іноді, й до самої себе. Звідси наші спроби, або плакатись з приводу кінця інтелігенції, або називати її «масовим неврозом», спричиненим добою реалізму, який був ніби конфліктом між намаганням інтелігенції виступати «периферійним суспільством» і в той же час мати владу і високий соціальний статус. З позицій сучасної людини інформаційного суспільства поняття самозречення, безкорисності, сорому, святості, жертовності, які були характерними рисами класичної моделі інтелігенції, визнані сьогодні певною психічною патологією. Соціотехнічний імператив – усе можливе повинне бути здійснене – породив прагнення до безмежного володарювання над природою й повного контролю над людиною. Усе, що не пов’язане з принципом панування: вдячність, дружба, співчуття, честь, любов тощо виявилось на задньому плані і позбавляється соціального й культурного престижу. Інтелігенція не зникла, у неї забрали й знецінили те, чим вона жила і пишалася.
На зміну класичній моделі інтелігенції, яка характеризувалася єдністю свого буття й менталітету, високими моральними цінностями, прийшла «покалічена» інтелігенція, якій властивий розкол в соціально-економічному статусі, поглядах і позиціях щодо проблем глобалізованого світу, власного народу, його традицій й національних устремлінь. Й це не дивно. Сучасні тенденції розвитку суспільства демонструють зміщення й трансформацію соціальних і моральних норм, правил і принципів їх функціонування, що закономірно, обумовило нові моделі досягнення успіху. Так було завжди. В одні часи визначальними рисами, які обумовлювали суспільний успіх і визнання були набожність, ідеологічна компонента і націоналізм, в інші – знання, освіченість і творчий пошук, або прагматизм й заповзятливість будь-якою ціною. Кожен раз на «вершині слави» і передньому плані виявлялися ті соціальні групи, які були наділені тими чи іншими рисами. Стан будь-якої соціальної групи і зміна його в суспільстві залежав і залежить від того, наскільки суспільству об’єктивно необхідні ті соціальні функції, які група виконує, а також від суб’єктивних оцінок користі діяльності цієї групи представниками інших соціальних груп і, найперше, владних структур. Інтелігенція не є винятком, хоча й її соціальна функція пов’язана з глибинними процесами формування та розвитку особистості. Але в цій ситуації, інтелігенція без бажаного ідеологічного стрижня може бути соціально небезпечною для влади. Так було в 1917, 1991, 2004… Тому владна еліта, з одного боку намагається нейтралізувати інтелігенцію, не дати їй можливості і бажання виконувати традиційну функцію морального й духовного «бродила» суспільства, а з іншого – залучати її в якості суб’єктів різних громадських організацій на зразок «Конгресу української інтелігенції» або «Елітарної світлиці», які час від часу (в залежності від політичної ситуації) впливали б на формування громадської думки та оправдовували дії владних структур. В результаті це призвело до огульного заперечення або недооцінки традиційних духовно-моральних цінностей і ресурсів суспільства (взаємодопомога, дружба, колективізм, совісність, скромність, порядність), і навпаки укорінення духу індивідуалізму, прагматизму, міщанства, безпринципності, майданного шаманства, показушних благословінь і принизливих листів-підтримки покровителів. Праця перестала бути основою достатку і мірилом заможності. Багатими стають не ті, хто працює, а ті хто зміг прибрати до рук посади та національні багатства і розпоряджатися ними в особистих інтересах. Талант, знання, професіоналізм девальвувались. В суспільстві бере верх безхребетність, бездуховність і антигуманізм.
Інтелігенція перестала бути відносно єдиною соціальною групою. Вона розпалась на різні групи за рівнем прибутків, віддаленістю до народу, влади, олігархічних груп, світоглядних орієнтацій, етнонаціональної свідомості тощо. Поряд з істинною інтелігенцією, яка зберігає традиційні морально-духовні риси, чесно виконує свої професійні обов’язки і вносить великий внесок в розвиток культури, освіти, охорони здоров’я існує так звана «нова інтелігенція» («шоу-інтелігенція», «кар’єрна інтелігенція», «декоративна інтелігенція»), котра вірою і правдою служить грошовому мішку, торгує національними інтересами, самоназвано претендує на роль учителя і пророка українського народу. Пояснюється це, на наш погляд, трьома причинами. По-перше, зміною місця і ролі інтелігенції в суспільстві, відношень між інтелігенцією і владою, інтелігенцією і народом. Як наслідок, зростає поклоніння перед багатством, пишністю, великими грошима; з’являється невдоволеність власним народом, який терпеливо переносить знущання влади; стверджується культура корисності і витісняється культура благородства і гідності. По-друге, різницею в можливостях адаптації інтелігенції до ринкових відносин, різними позиціями по відношенню до влади, що обумовило не лише розпорошення інтелігенції на окремі кланові групи, а й її політичні й ціннісні орієнтації, які мають різні вектори і перспективи розвитку. По-третє, «периферійність» й приниженість в нових соціально-економічних умовах основної («бюджетної») частини інтелігенції обумовили в цьому середовищі риси «політичної образи», тотального негативізму, стражденності, політичної і психологічної апатії, імітації і провокації мучеництва, що виступають дестабілізуючим фактором суспільства вцілому. З розпорошеністю й деградацією інтелігенції щезає цементуюче начало суспільства, виникає нове явище свободи без обов’язку.
До того ж, «прогресивний» досвід західних країн, який ми активно переймаємо, вибудував ілюзію демаркації професійної і морально-культурної складових в образі сучасного фахівця. Сьогодні відбувається інтенсивне домінування професійних якостей, які можуть бути придбаними як товар. На перший погляд це, ніби, й добре. Якби не те, що така риса як інтелігентність, яка пов’язана з морально-духовним світом людини і є інтегративною по своїй суті, не може бути придбаною за законами ринку. Її не продаси й не купиш. Ось чому ця якість сьогодні перестала бути базовою характеристикою особистості, а людей наділених нею іронічно називають «не від світу цього». В результаті ми отримали ситуацію за якої можемо знайти тисячу «інтелектуалів», які візьмуться будувати єгипетську піраміду і жодного, який відповів би чи є у цьому потреба. «Інтелектуалів», котрі як справедливо зазначає американський філософ Річард В. Момеєр, удень служили офіцерами СС в Освенцімі, а вечорами писали ессе, прославляючи гуманізм Гете [5].
Віртуальна перспектива
Безперечно, феномен інтелігентності був, є і буде. Просто інтелігентність має різну просторово-часову затребуваність, що відбивається на функціонуванні соціальних інститутів і формуванні певного типу особистості. Не дивлячись на те, що сучасна інтелігенція виявилась в цих історичних умовах ідейно обеззброєною і розпорошеною, принаймні більша її частина, зберігає свій могутній морально-духовний потенціал. Основою її відношення до життя залишається загострене почуття власної гідності й совісті, які не дозволяють миритися з приниженням, образами себе та інших. Має настати час, коли знаменита фраза Е. Золя «не можу мовчати» стане лейтмотивом громадянської позиції інтелігента
Сьогодні наше суспільство, як і світ загалом вже постали перед проблемою вибору єдиної шкали особистісних характеристик «успішності» людини. Головними тут мають стати відповідальність, професіоналізм та морально-етична константа особистості. Світова економічна криза подвоїла актуальність цієї проблеми. Найсвітліші голови світу й української спільноти заговорили про «межу», за якою будь-який рух вперед втрачає сенс. «Здається, – пише Євген Ляхович, – ми вже добігаємо останнього акту започаткованої кілька віків тому драми, в якій поставлено на першому місці тіло, а не дух; знання, а не мудрість; погляд, а не істину; форму, а не зміст. І нині бачимо наслідки: ми набули вигоди, а втратили почуття щастя; накопичили майно і почуваємось бідними; обвішались бомбами і трясемось з переляку; всупереч нашим досконалим інструментам – заблудили; всупереч величезному знанню – здурніли» [6]. Тисячу разів правий Томас Карлейль: «Будь-яка реформа, крім моральної, – даремна».
Процес вже пішов. Прикладом цього є намагання створити єдиний європейський освітянський простір, який зорієнтований на культурно-особистісну (постнекласичну) модель освіти. Зміна парадигми освіти, наповнення її характеристиками особистісного, і найперше, морального характеру має усунути ту межу між явищами інтелектуалізму й інтелігентності, яка ще існує. Лінії освіти і виховання мають шанс стати паралельними, як це було в часи Л.С. Виготського. Й тут особлива роль належить освітянській інтелігенції, яка безперечно, є суб’єктом усіх перемог як у соціально-економічних, так і у військових битвах. О. Бісмарк знав, що казав звертаючись у важку хвилину до власної нації: «Дайте мені дві тисячі класних педагогів і я побудую вам нову Німеччину!». Перед нами постала не менш складна проблема. Сьогодні йдеться про необхідність самозміни людини. Ми маємо усвідомити, що нинішня криза життя, спричинена передусім самою людиною – її ставленням до світу, до самої себе, до інших людей. Щоб подолати її маємо не звільнятися від бідності й злиднів, а позбавитися від нашого багатства, від надлишкового добробуту. Звільнитися не від того чого нам бракує, а від того що ми споживаємо надмірно, від такого споживання, яке призвело до того, що ми почали споживати самі себе. Йдеться не про звільнення від безправ’я, а від нашої звички задовольняти усі наші забаганки; не про позбавлення від нашого безсилля, а від нашого всесилля, не про визволення від нашого поневолення, а про звільнення від нашого панування, не від наших страждань, а від нашої апатії, не від нашої провини, а від нашої невинності, а краще сказати, від тієї ілюзії невинності, яку навіяв нам з давніх-давен наш спосіб життя володарів і владик [7, 108].
Силою, здатною здійснити таку небувалу «антропологічну революцію» може лише інтелігенція, життєвим імперативом якої у всі часи було благоговіння і вдячність перед минулим, активні дії й ентузіазм по відношенню до сьогодення й висока моральна відповідальність перед майбутнім. Саме цим віками вистражданим імперативом стверджується істинна людська гідність, яка спроможна поставити розхитаний світ «на місце». Зміна убогості феномена на його блиск, залежить від самої інтелігенції, яка в нових умовах домінування ринкових відносин і глобалізаційних процесів, змушена буде привести усе до гармонії на принципах соціальної стратегії: свободи, толерантності, визнання цінності національного багатоманіття, солідарності, ненасильства і відповідальності. Інакше не може бути, бо далі межа, за якою усе втрачає будь-який сенс. Кращі представники української інтелігенції усвідомлюють цей виклик й це вселяє, принаймні, віртуальний оптимізм.
Важливим проблемним полем інтелігенції має стати оптимізація взаємовідносин між технологічною і духовною культурою. В процесі створення інформаційного суспільства зростає роль технологічної культури, прагматичної і раціональної по своїй природі, яка витісняє духовну культуру. Відбувається розмивання духовних цінностей. Технократичні тенденції проникають у всі сфери людської діяльності. Обшир інформації і зручностей її електронних носіїв обумовлюють зміни, які деформують систему освіти, образотворче мистецтво і архітектуру, театр і музику, функціонування бібліотек і музеїв, роль книги в культурі. Сучасна людина менше читає художню літературу, рідко відвідує театр і музеї. Їй стало чужим благоговіння перед класичними творами. Заклики до безмежної інноваційності, які набувають в Україні значного поширення і мають ніби суто виробничо-економічний характер, насправді є проявом кризи «світоглядної методології необмеженого активізму» [8, 23]. Швидке наближення до невідомого майбутнього веде до згортання сучасного. Зростає кількість антиутопій, засилля містики й окультизму, змістовне наповнення яких, проте, сприймається не як застереження, а як розвага. Очікування нещастя стає постійним. Відчуття тривоги, що переходить у відчай, перестає бути привілегією або особливістю світовідчуття філософів і «декаденствуючих» письменників і поетів. Фактично, воно стало надбанням масової свідомості, що вносить в неї додатковий дисонанс і деструктивність. Досвід знецінюється. Відбувається ігнорування того, що тільки що досягнуто в ім’я нових цілей. Йдеться про те, що пророкував Ф. Достоєвський: «багатства більше, але сили менше і об’єднуюча думка зникла». Знайти її може лише інтелігенція. Але вона потребує надихаючих слів, перспективних справ, звернення до її громадянського обов’язку. Їй потрібні яскраві й світлі ідеї, але не в ім’я когось, а в ім’я чогось. Їй завжди потрібен допінг духовної піднесеності. І тоді інтелігенція, завдячуючи власному професіоналізму, соціальній ролі сприйме ці ідеї раніше інших, буде не лише гасити хворобливі пристрасті й емоції, але й об’єднувати зусилля здорових сил суспільства на пошук шляхів ефективного вирішення кризових ситуацій, озброювати методологією «перезавантаження» масової свідомості, формувати почуття толерантності і поваги до інших народів, їх культури, традицій. В тій ситуації, в якій опинився світ і наше багатостраждальне суспільство на початку ХХІ століття, саме інтелігент, як ніхто інший, може зрозуміти міру своєї відповідальності, оскільки інтелігентність володіє силою, наполегливістю, озброєністю проти всякого роду природних, суспільних та історичних недосконалостей і недоречностей. Щоб спасти суспільство від дикого розгулу різного роду маскультових кривлянь, низькопробної літератури, магів і знахарів, в ньому основною рисою має стати інтелігентність. Без інтелігенції і без інтелектуальної складової життя суспільства не просто виявиться неповноцінним, неповнокровним і малоцікавим, а як таким, що втратило перспективу.
Література
1. Пахомов Ю., Пахомов С. Ситуация в Украине: предкризис, кризи, посткризис // Економічний часопис – ХХІ. – 2009. – № 7–8.
2. Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца ХІХ – начала ХХ века // Вопросы философии. – 1991. – № 8.
3. Лосев А.Ф. Дерзание духа. – М., 1991.
4. Гиренок Ф.И. Пато-логия русского ума. – М., 1998.
5. Річард В. Момеєр. Викладання як моральна діяльність. Доповідь на Міжнародній науково-методичній конференції. – Харків, 1995.
6. Лось Й. Моральна енергія нації // «Шлях перемоги», 15 травня 1997.
7. Див.: Мец И.Б. Будущее християнства: по ту сторону буржуазной религии // Вопросы философии. – 1990. – № 9.
8. Кізіма В. Постнекласична методологія та постнекласична освіта // Наукові і освітні методології і практики. – К., 2007.
**********
Саух Петро Юрійович
Учений у галузі філософії релігії та глобалістики, засновник Поліської наукової школи філософії та феноменології релігії, організатор освіти, доктор філософських наук, професор.
Народився 25 травня 1950 року в у селі Сімаківка Житомирської області. У 1973 році закінчив філософський факультет Київського державного університету. Працював у Донецькому політехнічному, Житомирському сільськогосподарському інститутах та Українському інституті інженерів водного господарства на посадах професора, завідувача кафедри та декана. Стажувався та працював в університетах США, Німеччини та Франції. З 1998 по 2002 рік працював заступником голови Рівненської облдержадміністрації. З 2002 року – ректор Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Автор понад 300 наукових праць, серед яких 19 монографій і 20 підручників та навчальних посібників. Підготував 20 кандидатів та докторів наук. Основні наукові праці присвячені проблемам релігієзнавства, культурології, соціальної філософії та глобалістики.
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Яценюк заявив, що зібрав мільйон підписів за відставку ПрезидентПартія "Фронт Змін" завершила всеукраїнську акцію "Україна проти Януковича", під час якої зібрано понад 1 млн листівок з підписами громадян за відставку чинного Президента. Про це на прес-конференції повідомив лідер цієї політсили Арсеній Яценюк."</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19289
Партія "Фронт Змін" завершила всеукраїнську акцію "Україна проти Януковича", під час якої зібрано понад 1 млн листівок з підписами громадян за відставку чинного Президента. Про це на прес-конференції повідомив лідер цієї політсили Арсеній Яценюк.
"Люди охоче підписувались, а деякі навіть залишали свої адреси і телефони. Ми будемо зберігати ці підписи в офісі партії", - зазначив політик.
Він нагадав, що акція проходила з 12 жовтня цього року в усіх обласних центрах України.
За словами А.Яценюка, під час проведення акції місцева влада протидіяла збору підписів, зокрема, затримувала активістів, зривала листівки та конфісковувала намети, в яких проводився збір підписів.
Політик також поінформував, що підсумковий мітинг акції відбудеться 3 грудня у Києві. Він додав, що відповідну заявку вже подано.
УКРІНФОРМ
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Резолюцію Європейського парламенту щодо укладання Угоди про асоціацію між ЄС і Україною можна розцінювати як певну перемогу української дипломатії. Про це у коментарі сказав директор Центру досліджень проблем гормадянського суспільства Віталій Кулик.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19288
Резолюцію Європейського парламенту щодо укладання Угоди про асоціацію між ЄС і Україною можна розцінювати як певну перемогу української дипломатії. Про це у коментарі сказав директор Центру досліджень проблем гормадянського суспільства Віталій Кулик.
"Умовно кажучи, все це можна розцінювати як певну перемогу української дипломатії, хоча загалом у питанні євроінтеграції не слід говорити про переможців і про переможених", - зазначив В.Кулик.
На його думку, відбулася зміна риторики у Європарламенті стосовно України, зміна підходів у питанні її європерспективи. "Ми маємо достатньо виважений варіант резолюції Європарламенту, і можна сказати, що позиція Києва була почута євродепутатами, не було ігнорування її, не було надмірного тиску на Київ", - сказав політолог.
Він також зазначив, що "Європейський парламент у черговий раз говорить про "домашні завдання" для України, які вона має зробити у питаннях розвитку демократії, громадянського суспільства, свободи слова". При цьому формулювання щодо екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко досить м'які і не містять жорстких вимог, додав він.
Політолог вважає, що виконання цих завдань вплине на подальше парафування та імплементацію угод про зону вільної торгівлі та про асоціацію з Євросоюзом.
1 грудня на пленарному засіданні Європарламенту в Брюсселі була ухвалена резолюція, якою Раді ЄС, Єврокомісії та Європейській службі зовнішньої діяльності рекомендовано парафувати Угоду про асоціацію Україна - ЄС до кінця 2011 року.
УКРАЇНСЬКА ПРАВДА
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>У Вищому адміністративному суді України перебуває низка справ про позбавлення звань Героя України поета Василя Стуса, пісняра Володимира Івасюка та диригента і керівника Української капели бандуристів ім. Шевченка у США Григорія Китастого.Відповідні позови подав мешканець Донецька Володимир Оленцевич, який раніше судився за дегероїзацію Степана Бандери та Романа Шухевича, пише газета Україна молода.На думку Оленцевича, всі нагороджені Герої України не можуть називатися такими, оскільки не були громадянами України.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19287
У Вищому адміністративному суді України перебуває низка справ про позбавлення звань Героя України поета Василя Стуса, пісняра Володимира Івасюка та диригента і керівника Української капели бандуристів ім. Шевченка у США Григорія Китастого.
Відповідні позови подав мешканець Донецька Володимир Оленцевич, який раніше судився за дегероїзацію Степана Бандери та Романа Шухевича, пише газета Україна молода.
На думку Оленцевича, всі нагороджені Герої України не можуть називатися такими, оскільки не були громадянами України.
Син командувача УПА Юрій Шухевич переконаний, що Вищий адмінсуд ухвалить рішення у справі Стуса, Івасюка та Китастого на користь позивача.
"Я не сумніваюся, що так і буде. Адже там аналогічна ситуація, як і в справі Романа Шухевича. Дві інстанції Оленцевичу відмовили, але він подав касаційну скаргу, і її задовольнили. Тепер слово за Вищим адмінсудом. І рішення його буде аналогічним, тільки дуже скандальним. Бачите, це вже пішла справжня лавина", - сказав він.
На думку Шухевича, прийнявши свого часу рішення у справі Бандери і Шухевича на користь Оленцевича, ВАСУ загнав себе в глухий кут.
"Тому що якщо суд не прийме аналогічне рішення за подібних обставин і мотивації, то тим самим визнає, що попередні рішення щодо Бандери та Шухевича були політичними. І якщо логічно дивитися, така ж підстава "зняти" Героя України є і щодо Олексія Береста (радянський герой Другої світової війни, встановив Прапор Перемоги на даху німецького Рейхстагу), генерала Кузьми Дерев'янка (приймав капітуляцію Японії), навіть щодо ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Адже всі вони формально не були громадянами України. Вони були громадянами СРСР", - сказав він.
У свою чергу, адвокат Степана Бандери-молодшого Роман Орєхов вважає, що і Бандеру, і Шухевича могли нагородити званнями Героя України посмертно. Він також пояснив, що в справі Стуса та Івасюка формально суд має такі ж підстави позбавити їх звань Героя.
"І враховуючи судову практику, яку сам для себе створив Вищий адмінсуд у справі Бандери і Шухевича, укази про Стуса і Івасюка теж може бути скасовано", - вважає він.
Як відомо, донецький адвокат Оленцевич оскаржив присвоєння звань Героя України Бандері та Шухевичу. За інформацією газети, за останні 6 років він подав до суду десятки позовів про визнання незаконними та скасування указів третього президента України Віктора Ющенка про нагородження держнагородами багатьох відомих особистостей.
Korespondent.net
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Керівник групи захисту екс-прем\'єра України, лідера партії Батьківщина Юлії Тимошенко Сергій Власенко спростовує інформацію Державної пенітенціарної служби про те, що стан здоров\'я Тимошенко поліпшується."Стан здоров\'я Тимошенко не поліпшується. Ця інформація не відповідає дійсності", - сказав Власенко на прес-конференції в п\'ятницю у КиєвіЗа його словами, у четвер, тоді як надавали допомогу судді-доповідачу з попереднього розгляду апеляції на вирок з газової справи, він був у камері Тимошенко. При цьому Власенко побачив, що екс-прем\'єр досі почувається зле.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19285
Керівник групи захисту екс-прем'єра України, лідера партії Батьківщина Юлії Тимошенко Сергій Власенко спростовує інформацію Державної пенітенціарної служби про те, що стан здоров'я Тимошенко поліпшується.
"Стан здоров'я Тимошенко не поліпшується. Ця інформація не відповідає дійсності", - сказав Власенко на прес-конференції в п'ятницю у Києві.
За його словами, у четвер, тоді як надавали допомогу судді-доповідачу з попереднього розгляду апеляції на вирок з газової справи, він був у камері Тимошенко. При цьому Власенко побачив, що екс-прем'єр досі почувається зле.
"Тимошенко не отримувала лікування. Їй просто знімали больовий синдром", - додав він.
Соратники Тимошенко також не намагаються прогнозувати можливість її присутності на розгляді апеляції 13 грудня через те, що Тимошенко не надається медична допомога.
"Якщо Юлії Володимирівні не надаватимуть компетентного, хоча б мінімального лікування, у мене дуже песимістичні прогнози ... Прогнозувати, чи буде Тимошенко перебувати на апеляції 13 числа, я не можу. У мене немає оптимізму", - сказав перший заступник лідера Батьківщини Олександр Турчинов.
Korespondent.net
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>«Gazeta Wyborcza» пише про «апеляцію Тимошенко без Тимошенко». У Києві почався апеляційний процес Юлії Тимошенко, але колишньої прем’єрки – через поганий стан здоров’я – на ньому немає. Журналісти польської газети розмовляли з персоналом лікарні, в якій минулого тижня обстежували Юлію Тимошенко.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19284
«Gazeta Wyborcza» пише про «апеляцію Тимошенко без Тимошенко». У Києві почався апеляційний процес Юлії Тимошенко, але колишньої прем’єрки – через поганий стан здоров’я – на ньому немає. Журналісти польської газети розмовляли з персоналом лікарні, в якій минулого тижня обстежували Юлію Тимошенко. За його словами, колишню прем’єрку важко було впізнати, вона не могла йти. Газета теж нагадує, що ЄС пов’язує парафування Угоди про асоціацію з Україною від звільнення Тимошенко і додає, що команда Януковича – як усе на це вказує – робити цього не збирається.
ПОЛЬСЬКЕ РАДІО
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Координатор акцій протестів по Києву та Київської області Володимир Тимофіїв дав коментар OSP-UA.INFO про сьогоднішні події біля Кабінету Міністрів України.На сьогоднішній день жодна чорнобильська організація не заявляла про акції протесту. Можливо сьогодні буде заклик до голодування більшої кількості людей.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19283
Координатор акцій протестів по Києву та Київської області Володимир Тимофіїв дав коментар OSP-UA.INFO про сьогоднішні події біля Кабінету Міністрів України.
На сьогоднішній день жодна чорнобильська організація не заявляла про акції протесту. Можливо сьогодні буде заклик до голодування більшої кількості людей.
Антиукраїнська влада розгорнула гебельську агітацію, пропаганду проти чорнобильців. Влада заявляє, що всі чорнобильці є фальшивими, а всі рішення судів – куплені. Якщо слухати М. Азарова у ЗМІ , може здатися, що чорнобильців в Україні взагалі не існує. Прем’єр М. Азаров та з Ю Андрєєв, Президент Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Союз Чорнобиль Україна") онуки Гебельса, які, навіть, його перевершили.
osp-ua.info
]]>
Fri, 02 Dec 2011 11:17:27 +0200
<![CDATA[<p>Інтеграція вітчизняного історичного досвіду в єдину систему державотворчих цінностей в Україні відбувається надто суперечливо. Бо доводиться долати цілий ряд об’єктивних і суб’єктивних труднощів все ще існуючого соціального опору певної частини населення, несприйняття або нерозуміння нею суті реформ, що відбуваються в умовах нового історичного повороту [<strong>П.Ю. Саух,</strong> доктор філософських наук, професор, Житомирський державний університет імені Івана Франка].</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19282
П.Ю. Саух,
доктор філософських наук, професор,
Житомирський державний університет імені Івана Франка
Ми ще не розплавлений метал, не відлитий у свою національну форму; ми ще не маємо змоги внести в себе усе те. що можуть інші народи, котрі отримали форму й загартувалися в ній.(Микола Гоголь)
Інтеграція вітчизняного історичного досвіду в єдину систему державотворчих цінностей в Україні відбувається надто суперечливо. Бо доводиться долати цілий ряд об’єктивних і суб’єктивних труднощів все ще існуючого соціального опору певної частини населення, несприйняття або нерозуміння нею суті реформ, що відбуваються в умовах нового історичного повороту.
Україна, не розв’язавши гострих соціально-економічних і політичних проблем, які дісталися їй у спадок від попередньої системи, дуже швидко і непомітно для себе поринула в силу-силенну нових, невідомих їй досі, як-от: безробіття, міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти, регіональний сепаратизм, інфляція, руйнація економіки та ін. Всенародний ентузіазм, який тріумфував в Україні в період становлення незалежності, згодом змінився стурбованістю про майбутність. Українська громадська думка опинилася в лещатах кількох суперечностей. З одного боку, інтенсивність політичної боротьби за незалежність, на жаль, не відповідає одержаним результатам. З другого, надії на швидкий вихід із кризи явно не увінчалися успіхом. Населення опинилося між двох вогнів: як і колись, лякає комуністичне минуле, але не менш небезпечним здається й капіталістичне майбутнє, що бурхливо розвивається. Тому й не дивно, що оцінка ним реформування економіки, державних і політичних інституцій має такий суперечливий характер.
Найбільше всіх хвилює, як буде відбуватись це реформування і за чий рахунок. Низький рівень політичної культури населення України в поєднанні з агресивністю, дратівливістю, стомленістю призводить до того, що спроби безпосередньої участі або тиску громадської думки через різні акції підтримки чи протесту стають не менш "демократичними", ніж телефонне право і закулісні кабінетні політичні інтриги в минулому. В розвинутих демократичних державах громадська думка прагне виявити себе і впливати на процес прийняття важливих політичних і економічних рішень не через "тиск вулиці", а через засоби масової інформації, політичні партії і організації, через участь у представницьких органах влади тощо. В нашій ситуації найбільшою мірою функції громадської думки можуть виявитися в підтримці або критиці тих чи інших ухвалюваних політичних рішень. Через те, від того, яку позицію займе громадська думка, багато в чому залежатиме успіх справжнього перетворення України в незалежну, багату, демократичну державу.
Соціологічні опитування, проведені в середині 90-х років Інститутом соціології НАН України та Національним інститутом стратегічних досліджень, дозволяють зробити висновок, що більшість населення була стурбована насамперед такими нагальними проблемами:
1) вирішенням державою матеріальних проблем (62% опитаних). Тобто реальний зміст українських реформ пов’язувався переважно з розв’язанням економічних, а не духовних чи політичних питань;
2) захистом економічних інтересів громадян (39%). Населення було переконане, що економічні реформи в Україні здійснюються не в ім’я його інтересів, зате за його рахунок;
3) діяльністю уряду щодо інтенсифікації міжнародного співробітництва і зміцнення міжнародного престижу України (38%);
4) проблемою громадянського спокою (36,7%), тобто посиленням боротьби із злочинністю, а надто збереженням міжнаціональної і соціальної стабільності.[1]
Поряд з цим лише 20% опитаних головним завданням, яке стояло тоді перед Українською державою, вважали створення міцної і ефективної законодавчої, виконавчої і судової влади. Цінності демократії (багатопартійність, свобода слова і думки) важливими були лише для 11% опитаних. Усього 13,2% респондентів висловились за важливість формування могутньої української армії. Ще менше (12,9%) головним завданням у діяльності нової держави вважали відродження української нації.[2]
Звичайно, всі ці цифри віддзеркалювали настрої населення України на початку 90-х років і є загальними. Вони значно різняться залежно від соціально-демографічних, вікових, національних, професіонально-кваліфікаційних груп населення. Але найбільші розбіжності в думках мають місце між регіонами. Причому тут не йдеться про розмежування ціннісних орієнтацій Західної України та інших регіонів республіки, хоча саме Західний регіон мав пальму першості в багатьох питаннях розвитку національної і соціальної свідомості нашої країни. Розбіжність ціннісних орієнтацій, на моє переконання, обумовлена насамперед неоднорідністю населення України, його соціально-демографічними, професійними, економічними, геополітичними факторами в територіальному перетині.
Таким чином, оптимізація загальнонаціональних та регіональних інтересів у державотворчому процесі в Україні стала однією з ключових проблем. До речі, ця проблема характерна не тільки для України. Вона призвела до "цивілізованого розлучення" Чехословакії, до кривавого протистояння в Югославії, її трагізм проявився в Росії, Грузії та інших країнах. Тому не буде перебільшенням сказати, що від її своєчасного і розумного вирішення залежить доля української державності.[3]
Наявність існуючих відмінностей різних регіонів України зумовлена різною історичною долею цих регіонів, тривалим і болісним шляхом формування сучасної етнічної території. Нагадаємо, що автономна козацька держава Гетьманщина, яка існувала на землях тодішнього українського Лівобережжя (Чернігівщина, Полтавщина, лівобережна частина Київщини і Черкащини, окремі райони Сумщини) протягом цілого століття (1654-1753 рр.) була інкорпорована Росією, а наявний тут прошарок національної аристократії і православного духовенства був майже цілковито зросійщеним у XIX столітті. Ще радикальніше ці процеси відбувалися на Слобожанщині (Харківщина і більша частина Сумщини). Натомість українське Правобережжя (захід Київщини, Черкащини), Поділля (Вінничина, Хмельниччина і захід Кіровоградщини) й Волинь (Житомирщина, Рівненщина і Волинська область) увійшли до складу Росії лише внаслідок поділу Польщі 1772-1795 рр. Українську шляхту на цих землях було на той час повністю сполячено, польська культура та мова домінували серед вищих верств аж до 1863 р., коли після поразки другого польського повстання рішучими адміністративними заходами їх було замінено на культуру і мову російську. Активне заселення південноукраїнських земель (Одещина, Миколаївщина, Херсонщина, Дніпропетровщина і Запоріжчина та частина Кіровоградщини) розпочалося зі зменшенням ісламської мілітарної загрози лише в другій половині XVIII століття, коли поряд з масою українських селян на цих землях з’явилися заохочувані російським урядом переселенці – серби, греки, болгари, німці, а з початком індустріалізації – мігранти з центральних російських губерній (останнє особливо характерне для Донбасу).
За радянських часів ці землі зазнали всіх страхіть голодомору 1932-33 років, масового винищення національної інтелігенції у 1934-41 роках, воєнних дій та німецької окупації під час другої світової війни. А продовження політики русифікації (хоч українську мову було не прямо дискриміновано, як за царських часів) разом з посиленням міграційних процесів призвели протягом 50-70 років до практично повної русифікації Східної, Південної і значною мірою – Центральної України.
Значно іншою була ситуація в Західній Україні, зокрема на Львівщині, Тернопільщині, Франківщині. Ці землі після поділів Польщі відійшли до Австрійської монархії, де хоча з труднощами, але українці брали участь у політичному житті, розвивали власне просвітництво, мали свою греко-католицьку церкву тощо. Відмінність цих земель від наддніпрянських посилюється ще й тим, що вони разом з Волинню в 1920-39 роках перебували під режимом Польщі, дещо "м’якшим" від російського.
Саме тому тут, як виявилось, наприкінці 80-х - початку 90-х років минулого століття найбільше зберігся національний потенціал, який під час вільних виборів 1990 року сформував потужне демократичне лобі. Ще слід відзначити, що ментальності цього регіону притаманне було певне "галицьке месіанство", зверхність щодо поросійщених українців півдня і сходу. І це далеко не сприяло широкій загальнонаціональній консолідації.
Дещо інакша ситуація в територіально близькому до Галичини Закарпатті. Цей регіон був відірваний від загальноукраїнських процесів протягом майже восьми століть, перебуваючи у складі Угорського королівства, і до складу України влився лише в 1945 році. Незважаючи на те, що населення Закарпаття є переважно українським (тут ще мешкають 160 тисяч угорців), особливості його історичного розвитку витворили своєрідний менталітет, який дав підстави проголосити існування "русинської нації".
Ще більш складною була ситуація в Криму — єдиному регіоні України, де етнічні росіяни складають близько двох третин від загальної кількості населення. Водночас тут відбувається активний процес повернення кримських татар, які до 1763 року мали на півострові свою незалежну державу. Сьогодні їх пробиває в Криму більше 250 тисяч, що складає близько половини їхньої чисельності в межах колишнього Радянського Союзу.
Все це свідчить, що межі історичних регіонів, їх культурно-історичні традиції, геополітичні особливості далеко не завжди збігаються з існуючими нині межами адміністративних областей. Не завжди вони збігаються і з культурно-історичними регіонами (Галичина, Волинь, Слобожанщина тощо). Очевидно, в такому випадку логічним буде за базову одиницю брати територію, на якій формуються однакові стереотипи громадської думки. За площею такі території характеризуються розвиненими в їх межах зв’язками населення, історичною, етнічною, культурною та демографічною спільністю. У зв’язку з цим виділив би дев’ять таких регіонів: Північно-Західний (Волинська, Рівненська області), Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська), Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська), Центральний (Черкаська, Кіровоградська), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька), Донецький (Донецька, Луганська), Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська), Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська), Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Автономна Республіка Крим).
В кожному з цих регіонів сприйняття культурно-історичної традиції, ставлення до національних традиції та цінностей, державотворчих процесів має свої особливості. Залежить воно від складу населення за етнічними ознаками, його концентрації у виробничо-промислових та аграрних комплексах, зорієнтованості до Сходу чи Заходу, мовних та діалектних відмінностей, структури етносистем тощо. В цих регіонах мають місце полярні соціальні орієнтації людей, по-різному оцінюються життєвий рівень, проблеми національного відродження, майбутнього держави, екології. Ця строкатість оцінок, до речі, обумовлена не тільки суб’єктивними факторами, але й спричинена об’єктивно. Найсуттєвішим для оцінки людського розвитку, за одностайною думкою експертів, є життєвий рівень населення, що характеризується національним доходом на душу населення, рівнем середньомісячної заробітної плати, середньою забезпеченістю житлом. З урахуванням цих вагомих коефіцієнтів рівень життя населення серед регіонів України був у середині 90-х років найвищим у Придніпровському та Донецькому регіонах, а найнижчим у Карпатському (зокрема Закарпатська область) та Автономній Республіці Крим[4]. Тому найгостріша проблема забезпечення матеріального добробуту турбувала передусім мешканців північної та південної України (70%), набагато меншою мірою Придніпровського, Донецького та Центрального регіонів. У зв’язку з тим, що названі регіони мають свою специфічну соціальну стратифікацію, слід зазначити, що найбільше проблемою матеріального добробуту стурбовані пенсіонери, колгоспники, службовці і, нарешті, робітники.
В освітніх групах теж немає єдиної думки з приводу пріоритетності державної політики на матеріальний добробут. Передусім зосереджуються на матеріальних проблемах низькокваліфіковані робітники (71%), а найменше переймаються ними висококваліфіковані спеціалісти (53%). Цікаво, що в тих регіонах, де суб’єктивно та об’єктивно обумовлена орієнтація на вирішення проблем могутнього професіонально-кваліфікаційного потенціалу, ці показники значно нижчі (Столичний, Придніпровський, Північно-Східний).[5] Наука мала найбільш сприятливі умови для розвитку в Київській, Дніпропетровській та Харківській областях, а найгірші – у Волинській та Хмельницькій. Освіченість була найвищою в Харківській та Київській, найнижчою – в Івано-Франківській та Луганській. За рівнем культурного розвитку значно превалює Столичний регіон (зокрема Київська область). І, що парадоксально, замикали перелік регіонів за рівнем культурного розвитку Придніпровський і Донецький. Цікаво, що ця обставина пов’язана ще з одним показником – забезпеченістю населених пунктів діючими храмами, що є певним відображенням стійкого морального ґрунту населення в різних регіонах. Виявляється, поряд з Кримом у цьому відношенні найгірша ситуація в Придніпровському регіоні, де храми діють ледве у 2% населених пунктів.[6]
Різною була в регіонах демографічна ситуація. На основі перепису 1969 року тут можна виділити певні закономірності. Територія України виявляється поділеною на дві частини зоною значної демографічної неблагополучності, яка півкільцем сягає від Чернігівської до Хмельницької областей. В цій неблагополучній зоні, між іншим, значно менша, ніж в інших регіонах, економічна, соціальна та політична активність. А вона сама, мов китайська стіна, розділяє надто специфічні південно-західний і південно-східний райони України.
Аналіз соціальних орієнтацій різних груп населення на економічний та соціальний захист державою інтересів громадян показує, що ця проблема є найактуальнішою для мешканців Північно-Східного регіону (46%) і менше хвилює Північно-Західний (31%). Глибокі розбіжності між мешканцями різних регіонів і соціальних груп, які для них характерні, спостерігаються навіть по відношенню до такого серйозного завдання держави, як розширення міжнародної співпраці. Найбільше на цьому наполягають мешканці Північно-Західного, Карпатського та Подільського регіонів (47%), менше занепокоєні міжнародним престижем України респонденти Донецького та Причорноморського регіонів. Станом громадського порядку і рівнем боротьби із злочинністю найбільше стурбовані в Південно-Західному (61%) та Причорноморському регіонах, зокрема в Криму (52% )[7].
Екологічні проблеми перебувають у центрі громадської думки передусім мешканців Причорноморського регіону (43%). Найблагополучнішим є становище із захистом і оздоровленням природного середовища в Північно-Західному, Подільському та Карпатському регіонах. Цікаво зазначити, що про екологію найменше турбуються переважно в аграрних регіонах. Обумовлено це тим, що цією проблемою (серед усіх соціальних груп) дуже мало переймається населення сільської місцевості (23%). Причому це пояснюється не стільки сприятливішою екологічною обстановкою на селі порівняно з великими промисловими центрами, скільки неусвідомленням селянами загального екологічного становища в Україні.
Великі розбіжності між регіонами в оцінці політичних і демократичних процесів у країні. Соціологічні дослідження, проведені в середині 90-х років, свідчать, що найнужденніші регіони України є одночасно й найменш демократичними (наприклад, регіони Північної України). Ще більше розбіжностей між населенням різних груп і регіонів викликає проблема формування сильної національної армії. За всієї очевидності того, що без армії не існує жодна держава, населення явно не настроєне "войовничо" і не хоче за умови економічної кризи утримувати велику і сильну армію (13% опитуваних). Найпалкішими прихильниками створення міцної армії є Карпатський, Північно-Західний та Подільський регіони (28% проти 0,0% серед мешканців Криму)[8]. До речі, прихильників сильної армії дуже мало в Столичному та Центральному регіонах. За цими соціальними орієнтаціями, безумовно, приховані серйозні політичні розбіжності поміж регіонами. Найменше бажаючих мати дієздатні збройні сили серед службовців, керівників підприємств, установ, бізнесменів, а також осіб із вищою освітою. Тому регіони, які мають найбільше скупчення цих соціальних груп, відповідно більш байдужі до цієї проблеми.
Проте найбільші розбіжності серед регіонів на початку 90-х років існують стосовно проблеми відродження української нації та шанобливого відношення до національного культурно-історичного досвіду. Для одних це – єдиний засіб порятунку, для інших – небезпечний шлях ущемлення їхніх інтересів і розпалювання чвар. Здавалося б, після того, як на референдумі про Незалежність України більшість громадян усіх регіонів проголосувала за суверенітет, не може бути ніяких перешкод у бурхливому відродженні української нації. Але насправді, виявляється, для багатьох співвітчизників український суверенітет був пов’язаний насамперед, з економічними вигодами і перспективами, соціальною стабільністю при збереженні усталеного порядку. Дослідження свідчать, що національна орієнтація турбувала лише 12% мешканців України. Хоча між регіонами в цьому питанні існували великі суперечності. Як і слід було чекати, найбільше прихильників ідеї відродження української нації в Північно-Західному, Карпатському певною мірою Подільському регіонах (32%) найменше – в Криму (4%) і Південно-Східному регіоні (1,4%).[9]
Звичайно, ці розбіжності стали серйозною політичною проблемою яка ще більше актуалізувала питання про формування загальноукраїнської національної ідеології, без якої годі говорити про достатню незалежність України. Зростання регіонального сепаратизму і напруженості, гадаю, і призвело до нав’язування вузькозорієнтованого варіанта "галицької національної ідеї". Бо при цьому не були враховані особливості решти регіонів які історично є найбільш густонаселеними і визначальними у промисловому, агропромисловому та науковому комплексах Та й загальнонаціональна ідея не може обмежуватися специфікою духовної і матеріальної культури лише одного регіону України, нехай навіть такого, що зробив значний внесок у боротьбу за її незалежність. В цьому разі мешканці інших регіонів як свідчать соціологічні дослідження, побоювалися, щоб суто місцеві, "західні" інтереси не видавалися за національні, загальнодержавні. І хоча на певному етапі становлення незалежності ці інтереси, безперечно, можуть збігатися, не треба забувати уроків недавнього минулого, коли одна соціальна або етнічна група видавала свої інтереси за інтереси всього народу.
Ставлення до національної культури в різних регіонах відображає відношення їх населення до мови. Воно надто різне у Північно-Західному, Карпатському, Подільському регіонах і у регіонах східних і південних, бо в останніх більш як у чотири рази менше прибічників утвердження української мови.[10] В Харкові, приміром, за даними 1993 року, розмовляли в сім’ї українською мовою лише 15% жителів, спілкувалися із сусідами, друзями – 19%, користувалися нею на роботі та у громадських місцях – 12%.[11]
Орієнтацію більшої частини східних та південних регіонів на офіційне визнання рівноправного статусу російської мови поряд з українською пояснюють самі респонденти. По-перше, вони вважають, що в такий спосіб хочуть зберегти органічний для місцевого населення спосіб мислення, висловлювання, звичну для них культуру. По-друге, це ще й реакція на прийняття в Україні закону про мову, яким передбачено перехід на українську мову в діловому спілкуванні, викладанні тощо. Як показують дослідження, це призвело до помітного зменшення прибічників загального переходу на українську мову.
Приблизно такою ж є оцінка територіальної цілісності й непорушності кордонів України. Більшою мірою вона була позитивною на початку 90-х років серед мешканців Карпатського, Північно-Західного та деякою мірою Подільського регіонів (19-29%) і значно меншою – Південно-Східного, Придніпровського, Донецького та Центрального. Безумовно, це пояснюється знову ж таки вищим рівнем політичної свідомості регіонів Західної України. Але не слід забувати, що для регіонів центру, півночі України кордон історично не має тієї цінності, яку він має для населення Західної України. Характерним є й те, яким було на початку 90-х років відношення у цих регіонах до ідеї військово-політичного союзу України і Росії. Її підтримували у Придніпровському, Північно-Східному та Донецькому регіонах дві третини, а в Криму до 85% опитаних. По суті, тільки в Карпатському регіоні вона користувалася підтримкою меншості населення.[12] Аналіз переконує, що регіональні інтереси мають надто високу питому вагу у процесах державотворення, щоб на них не зважати. Численні дослідження вітчизняних політологів і філософів звертають на це увагу, але не завжди об’єктивно оцінюють цю ситуацію, "прокладаючи" кордон між "двома Українами" (Західною та Східною)[13]. При цьому неправомірно і безпідставно встановлюється прямий генетичний зв’язок між сучасними регіональними державницькими суперечностями та існуванням свого часу на наших територіях різних державних утворень, зокрема феодальних князівств. Звичайно, було б необачно і науково необґрунтовано стверджувати, що в історичній пам’яті народу вони не залишили помітний слід. Але більш істотною, очевидно, є та обставина, що Україна з давніх-давен розвивалася на стику силових полів, потрапляючи в орбіту впливу то західних, то північних, то східних сусідів.
З часів введення християнства на Русі слов’янську цивілізацію (в тому числі й Україну) кидало в "обійми" то Заходу, то Сходу. Християнство, скажімо, це західна орієнтація, монголо-татарське іго – східна, Петрівська епоха – знову західна, Жовтнева революція – східна, сучасні реформування – західна і так далі.[14] Свого часу, не зумівши зберегти власну державність, український народ був приречений на денаціоналізацію і навіть фізичне вимирання, оскільки ні Литва, ні Польща, ні Росія не тільки не були здатні захистити його від турецько-татарських набігів, від безперервних воєн, а й самі всіляко пригнічували і утискували його. Все це об’єктивно обумовило розчленування України, з наслідками якого ми зустрічаємось сьогодні не тільки в сфері типів мислення, менталітету, історичної пам’яті, але й у сферах промислових, аграрних, наукових, а також потенційних можливостей різних регіонів. Це, по-перше.
По-друге, регіональну строкатість України зумовили ті шляхи, якими в ній здійснювалась модернізація, перехід від аграрного до індустріального типу господарювання. Модернізація в тій частині України, яка входила до складу СРСР, проводилась в 20–30-ті роки здебільшого силовими методами з російського центру, без належних економічних обґрунтувань і обрахунків. Тому одні регіони виявилися переобтяженими об’єктами індустрії, інші, навпаки, лишилися аграрними. Так само без належного осмислення, із значними перекосами здійснювалась у повоєнний час модернізація західноукраїнського регіону.
Все це обумовлювало масові переселення людей, що призводили до маргіналізації населення (як горизонтальної, так і вертикальної). Вона теж була неоднаковою в різних регіонах:[15] в одних була більш-менш низька міграційна рухливість, а в інших до 57% населення, що мешкає, народилось не там.
Сьогодні, коли владним структурам доводиться вдаватися до зусиль, щоб вивести економіку України з кризового стану, розв’язання цієї проблеми закономірно шукають на шляхах оптимізації загальнонаціональних і регіональних інтересів та приборкання відцентрових тенденцій егоцентризму. Незважати на те, що регіональна ідентичність для багатьох людей все ще означає більше, ніж їхня належність до загального цілого (народу України), було б алогічно. В той же час, навряд чи це означає, що ідея регіоналізму здатна буде в майбутньому витіснити національну ідею. У світі існує понад 4 тисячі різних етносів, а держав трохи більше 200. Тобто переважна більшість народів живе у поліетнічних суспільствах, хоч багато з них і невдоволені своїм статусом.
Таким чином, складнощі у визначенні загальнонаціонального інтересу у державотворчому процесі пояснюються не стільки його національною парадигмою, скільки глибинною суперечністю самої категорії інтересу, перетином у ньому дії найрізноманітніших факторів. Зміст національного інтересу обумовлюється як загальними потребами економічної і соціальної, духовної і культурполітичної, екологічної та інших площин самої країни, Народу, нації, так і характером їх комунікації з інтересами інших Країн, сукупністю регіональних інтересів даної країни та окремих людей. Тому у процесі розбудови власної держави кожна нація, особливо на початку відліку свого самобутнього руху, неминуче стикається з проблемою визначення найбільш раціонального й обґрунтованого поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів.
В цьому відношенні "оптимальність" лежить, очевидно, в площині соціальної цілісності, де однаково суттєвими і важливими для країни є інтереси як держави та нації, так і регіонів. Тільки така модель спроможна уникнути і проявів егоцентризму, хаосу та своєцентризму, і прагнення поглинути регіональні інтереси державним центром. Головним тут є розумне спрямування тих і інших інтересів у контури цілісності, поліфонічного багатоголосся.
Від форми синтезу загальнонаціональних і регіональних інтересів залежить хід і змістове забарвлення державотворчого процесу. Для України в цьому питанні можливі дві моделі: унітарна та федеральна. Кожна з них має свої переваги. Модель федерального устрою виходить з очевидного факту поліетнічності, регіональної строкатості України і здатна дійсно створити оптимальний баланс між загальнонаціональними і регіональними інтересами, зберегти самобутній характер різних регіонів України, забезпечити політичну стабільність у державі. Хоча, звичайно, федералізація з її орієнтацією на місцеві інтереси в процесі державотворення може призвести до посилення регіонального егоїзму і політичного сепаратизму окремих територій і в кінцевому підсумку до дезінтеграції України як єдиного цілого. Це наочно демонструє факт заснування Автономної Республіки Крим. Отож в умовах ситуації, що склалася в Україні, з характерними для неї процесами становлення державності і подальшої консолідації української нації федеральний устрій з політичної точки зору є сьогодні надто сумнівним. Тим більше, що такий устрій, як гарант стабільності та інтеграції, діє успішно лише за умови наявності розвинутої партійної системи, основу якої складають загальнонаціональні партії, базові цінності, що поділяються переважною більшістю населення. В Україні поки що, незважаючи на загальнонаціональні назви, значна частина партій з точки зору зон впливу, орієнтації на роль національного провідника все ще має регіональний характер. Те ж саме стосується мас-медіа. Тому в умовах негайної реалізації ідеї федералізму в Україні можливі будь-які соціальні потрясіння. "Ластівками" деструктивності цієї моделі були ідеї "карпатських русинів" (державне об’єднання русинів Польщі, Сербії, Словаччини) та державного об’єднання окремим етносом донських козаків, котрі мешкають у Донецькому регіоні.
Розглядаючи питання панукраїнського консенсусу в поєднанні з реалізацією моделі федерального устрою, на мій погляд, корисно звернутися до вітчизняного культурно-історичного досвіду. Наші здобутки в цьому питанні були б значно вагомішими, якби політичні рішення приймалися з урахуванням української політичної думки, котра у багатьох вимірах нічим не поступається досягненням західноєвропейської політології. Праці М. Драгоманова, М. Костомарова, М. Грушевського, Р. Лащенка, С. Томашівського, І. Лисяка-Рудницького і багатьох інших українських учених-політологів і державників свідчать, що в їх теоретичних розробках ідея можливості реформування державного ладу України на засадах територіальної автономії або федерації не тільки не сприймалась, але й вважалася науково необґрунтованою і провокаційною. Для осмислення моделі федералізму на теренах України варто звернутись і до близького нам у часі історичного досвіду. В Україні були вже Донецько-Криворізька, Одеська республіки, Республіка Таврида, які цілеспрямовано складали своєрідну альтернативу національній державності і виявилися малоефективними і скороминущими.
Щодо другої моделі – унітаризму, то вона органічно випливає з культурно-історичного і політичного досвіду української спільноти. Це, звичайно, не означає, що в процесі державотворення в Україні неможливі позатериторіальні "національно-персональні" автономії для національних меншин, ідею яких свого часу підтримував М. Грушевський, очоливши Центральну Раду. Тим більше, що сучасний світовий досвід засвідчує загальну тенденцію еволюції існуючих федерацій у сторону унітаризму. В свою чергу, сучасні унітарні держави дедалі більше стають децентралізованими.
Але, як показує аналіз політичної і етнонаціональної ситуації в Україні, на сучасному етапі для неї однаково небезпечними є як федералізація, так і категоричні заперечення прав регіонів з ухилом до унітарної держави. Тому не можна не погодитися з професором І. Курасом, що найбільш прийнятною для України уявляється "унітарно-децентралізована модель територіальної організації"[16], яка може бути найоптимальнішим вирішенням проблеми інтегрування загальнонаціонального і регіонального інтересів, спроможна закласти й ефективно розвивати єдину систему національних державотворчих цінностей.
Ця третя модель у змозі зняти вже існуюче відчуження південних, східних регіонів та Придніпров’я від Української держави, спричинене не до кінця продуманою духовно-ідеологічною орієнтацією на цінності та традиції певної частини західноукраїнського населення. А не брати до уваги цей процес відчуження не можна, бо він наростає з погіршенням соціально-економічного становища населення. Можна припустити, що розвинуті в економічному відношенні регіони не облишать своїх претензій на автономію, тим більше, що це відповідає інтересам місцевої еліти і місцевим політичним силам. Безумовно, спочатку йтиметься про автономію у складі України, але можливі невдачі в економічній сфері, ігнорування громадської думки цих регіонів цілком можуть обумовити перехід до другого етапу – появи вимог самостійного територіального утворення і вступ у федеративні відносини, скажімо, з Росією. За можливість відокремлення від України в середині 90-х років висловилось майже 26%[17] населення. За цих умов важливо не тільки орієнтуватись на унітарно-децентралізовану модель, але й не пропустити момент переходу до неї. Українська держава на ділі повинна продемонструвати всіма можливими інституціями дбайливе ставлення до історичної спадщини всієї України, сприймати своїх громадян такими, якими вони є, з їх інтересами, традиціями, культурою, мовою. "Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе на Україні, – писав М. Грушевський, – а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служити їй, а не оббирати, не експлуатувати для себе.[18] Тому Українська держава може успішно існувати і розвиватись лише як держава всіх громадян. А бути вона може такою, лише створивши умови для самобутнього розвитку кожного і усіх.
* * *
Ці рядки писалися у 1995 році. Відтоді сталося багато змін. Завдяки виваженій політиці, на щастя, не відбулося жорсткого протистояння регіонів. Перші роки демократичної ейфорії, міфотворчості й утопічних ідей почали поступатися політиці здорового глузду і прагматизму. Позитивні зрушення в економіці, соціальній сфері, що намітилися з початку 2000 року, позначилися на емоційному портреті українського народу. На відміну від тих проблем, які турбували нас на початку 90-х років, сьогодні ми найперше цінуємо здоров’я, сім’ю, можливість отримувати зароблене своєю працею, благополуччя і мир у країні. Усе решта турбує нас менше, а найменше – політика. Про це свідчать соціологічні дослідження, проведені Українським центром економічних і політичних досліджень.[19] Наш нинішній соціально-психологічний портрет свідчить, що ми домашні, мирні люди, Дотримуємося у всьому золотої середини. Ми працелюбні і хочемо працювати. Ми невдоволені власним рівнем культури, але практично нічого не робимо для його підвищення. 79,3% з нас ніколи не ходить у театри, 42,6% – ніколи не читає спеціальну літературу, 75% – ніколи не відвідує музеїв і виставок.[20] Ми дивно релігійні. Дослідження показують, що в ієрархії наших життєвих цінностей релігія зайняла одну з останніх позицій. Наважливість релігії в житті людини і суспільства вказує половина з нас, але при цьому ми не бажаємо виховувати своїх дітей в релігійному дусі. 71,3% з нас готові пожертвувати гроші на потреби хворих, малозабезпечених дітей і сиріт, а тільки 2,2% – релігійним організаціям.
Ми любимо свою країну. Патріотами України себе вважають сьогодні 70,7% громадян. І тільки 7,8% не вважають себе такими. Але при всій нашій любові до країни кожен шостий не вважає за потрібне її захищати, можна здогадатися, чому: на наше в цілому "тепле" ставлення до країни накладається наша ж антипатія до державної машини. Адже з владою у нас особливі стосунки: владу ми не любимо.
У стосунках з людьми ми дуже обережні. Лише 26,7% з нас готові вірити, правда, не всім, але усе ж більшості людей. Про інших ми судимо, як правило, по собі. Ми знаємо, що не хтось чужий смітить у громадських місцях, не хтось чужий бере хабарі і не платить податки, – це робимо ми самі. Але ми відокремлюємо себе від "них", ми з "ними" ніколи не будемо мати "спільну громадську справу". Ми, а таких набереться до 90%, не беремо участі в жодних громадських об’єднаннях, рухах і загальних справах. Бо загальним справам ми теж не віримо. Наша хата скраю. Ми кожен сам по собі. Ми нащадки Сковороди: світ може ловити нас скільки завгодно і, мабуть, не впіймає. Чи не правда, доволі невеселий портрет?
Аби він був ще повнішим, додам, що ми мріємо про ідеальну владу і до безтями не любимо реально діючу владу. Лише четвертина з нас вважає, що ми впливаємо на хід нашого власного життя. Ми розраховуємо на допомогу від держави (76,8%), і лише кожен десятий (10,1%) вважає її не особливо важливою. Поряд з цим ми продовжуємо тужити за впевненістю в завтрашньому дні (62,1%), за достатнім матеріальним рівнем життя (60,9%), за високим рівнем соціальних гарантій у радянські часи. Але більшість із нас не вірить і не думає про повернення старих часів. Так що загрози "лівого" реваншу не існує і не потрібно її спеціально вишукувати. Але й представники нинішньої влади нам не до душі. То нічого, що ми самі вибрали і Верховну Раду в 1998 році, і Президента в 1999-му. Навіщо? Щоб вже через рік, "повідомити" їм, що вони – "не патріоти України". Такої думки про владну еліту України 73,4% українців.
Як не дивно, лідером нашої негативної думки про діючу владу є Верховна Рада. Лише 8,8% населення вважає, що їй властива відповідальність. 59,9% вважає, що вона корумпована. Наше ставлення до уряду дещо м’якше: і відповідальність вища, і компетентність присутня, і прозорість дій. Але думку про те, що корумпованість властива уряду, висловили 54% опитаних. Президента вважають відповідальним 30,3% опитаних, компетентним – 35,2%, чесним – 23,4%. Щодо місцевих органів влади, то вони в очах громади України безвідповідальні і корумповані, але кращі від Верховної Ради.
Втім, протестувати ми не збираємося. Вербальну готовність у санкціонованих акціях протесту висловили лише 26,6% респондентів. Лякати владу несанкціонованими акціями збираються дев’ять із сотні, а захоплювати адмінбудинки можуть не більше трьох зі ста. Незважаючи на те, що абсолютна більшість нас не задоволена ні життям, ні владою, ні зарплатою, 84,5% опитаних ніколи не будуть брати участь у якихось захопленнях, 77,4% – в несанкціонованих акціях, більше половини не буде підписувати навіть якісь петиції, не кажучи вже про те, щоб брати участь навіть у дозволених акціях протесту.
Мабуть, таке відношення до будь-якої влади ховається в особливостях нашого характеру. Ми вважаємо, що смиренність властива українцям більш, ніж бунтарство (48% проти – 12%), тяга до покори – більше, ніж здатність до лідерства (37% проти – 19%), пристосуванство – більше, ніж твердість переконань (42% проти – 16%). Якщо до цього додати нашепрацелюбство і тягу до сім’ї, то вимальовується портрет ідеального для держави і влади народу. Ми недовірливі, тому відокремлені. Ми піддаємося підкоренню і переконанню. Ми закриті і тому не зізнаємося навіть собі у власних недоліках. Зате легко прощаємо їх іншим, у тому числі владі. При цьому ми покірні і працелюбні. Якщо це правда, то напрошується висновок: якщо нами нормально керувати, ми здатні гори вергати. А так складається враження, що ми не громадяни держави, ми – піддані влади.
Саме з таким соціально-психологічним портретом, обумовленим культурно-історичним досвідом і соціальною маргіналізацією, український народ переступив межу третього тисячоліття.
[1] Див.: Кремінь В. Україна в геополітичному просторі: об’єктивні тенденції і суб’єктивні очікування // Політика і час. – 1993. – № 10. – С. 19–20.
[6] Див.: Жук П. Системний аналіз часових закономірностей періоду становлення Української держави та її стосунків зі світом // Розбудова держави. - 1996. - №11. -С.22.
[7]Небоженко В.С. Україна напередодні реформи: соціально-політичні орієнтації масової свідомості // Філософська і соціологічна думка. - 1992. - №9. - С.7.
[8]Див.: Філософська і соціологічна думка. - 1992. -№9. – С. 13.
[9] Див.: Філософська і соціологічна думка. - 1992. -№9. – С. 13.
[10] Попова И.М. Языковая ситуация как фактор политического самоопределения и культурного развития // Социологические исследования. - 1993. -№8. – С.16.
[12] Вишняк О., Міщенко М. Громадська думка населення України про українсько-російські відносини // Філософська і соціологічна думка. - 1991. - №7-8.
[13]Див.: Гайдук М., Ятнищак І. Особливості політичної трансформації в Україні // Політична думка. - 1994. - №2. - С.61; Мейс Д. Геополітичні імплікації етнополітики // Політична думка. - 1995. - № 1. - С.90; Субтельний О. Україна. Історія. - К. – 1991 та інші.
[14]Див.: Саух П.Ю. Релігії та деформації етнічних культур у зв’язку із ідеєю національного відродження // Духовне відродження культури України: традиції, сучасність. Рівне. - 1994. - С. 180.
[15]Маргіналізація – (лат. margo – край) свідомий вихід, або виштовхування окремих індивідів, або цілих груп населення на "межі", на "узбіччя" характерних для даного суспільства основних структурних підрозділів або домінуючих соціокультурних норм і традицій.
[16] Курас І. Федерація чи унітарна держава. Загальнонаціональні та регіональні державотворчі інтереси в сучасній Україні // Політика і час. - 1993. - №6. - С.6-15; Кремінь В. Україна в геополітичному просторі: об’єктивні тенденції і суб’єктивні очікування // Політика і час. - 1993. -№10.- С.20; Див.: Наука і суспільство. - 1991. - С.27.
Учений у галузі філософії релігії та глобалістики, засновник Поліської наукової школи філософії та феноменології релігії, організатор освіти, доктор філософських наук, професор.
Народився 25 травня 1950 року в у селі Сімаківка Житомирської області. У 1973 році закінчив філософський факультет Київського державного університету. Працював у Донецькому політехнічному, Житомирському сільськогосподарському інститутах та Українському інституті інженерів водного господарства на посадах професора, завідувача кафедри та декана. Стажувався та працював в університетах США, Німеччини та Франції. З 1998 по 2002 рік працював заступником голови Рівненської облдержадміністрації. З 2002 року – ректор Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Автор понад 300 наукових праць, серед яких 19 монографій і 20 підручників та навчальних посібників. Підготував 20 кандидатів та докторів наук. Основні наукові праці присвячені проблемам релігієзнавства, культурології, соціальної філософії та глобалістики.
]]>
Thu, 01 Dec 2011 18:20:45 +0200
<![CDATA[<p>Державне обвинувачення не бачить підстав для зміни екс-прем\'єру Юлії Тимошенко запобіжного заходу з утримання під вартою на підписку про невиїзд.Про це у четвер під час свого виступу в Апеляційному суді Києва, де триває попередній розгляд апеляції на вирок Тимошенко, заявив держобвинувач Олександр Микитенко.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19281
Державне обвинувачення не бачить підстав для зміни екс-прем'єру Юлії Тимошенко запобіжного заходу з утримання під вартою на підписку про невиїзд.
Про це у четвер під час свого виступу в Апеляційному суді Києва, де триває попередній розгляд апеляції на вирок Тимошенко, заявив держобвинувач Олександр Микитенко.
"Підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу немає. Щодо надання належної медичної допомоги - це є обов'язок установи, у якій утримується підсудна, і у разі хвороби є певна процедура та певний порядок вирішення цього питання", - сказав Микитенко.
Крім того, обвинувачення не бачить підстав для повторного судового слідства в апеляційній інстанції.
"Під час розгляду цієї справи у Печерському районному суді Києва було проведено повне, всебічне та об'єктивне розслідування обставин подій, які відбувалися напередодні 19 січня 2009 року та після цієї дати. Було встановлено склад злочину в діях Тимошенко, передбачений ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу", - зазначив держобвинувач.
УРІНФОРМ
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Європейський парламент рекомендує керівним інституціям Євросоюзу парафувати Угоду про асоціацію Україна-ЄС до кінця 2011 року. На цьому наголошується в резолюції Європейського парламенту, яка була ухвалена у четвер на пленарному засіданні в Брюсселі. Документ містить рекомендації Раді ЄС, Єврокомісії та Європейській службі зовнішньої діяльності щодо переговорів відносно укладання Угоди про асоціацію з Україною.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19280
Європейський парламент рекомендує керівним інституціям Євросоюзу парафувати Угоду про асоціацію Україна-ЄС до кінця 2011 року. На цьому наголошується в резолюції Європейського парламенту, яка була ухвалена у четвер на пленарному засіданні в Брюсселі. Документ містить рекомендації Раді ЄС, Єврокомісії та Європейській службі зовнішньої діяльності щодо переговорів відносно укладання Угоди про асоціацію з Україною.
Резолюція, зокрема, рекомендує керівним інституціям Євросоюзу "забезпечити необхідний прогрес з метою якнайшвидшого парафування Угоди про асоціацію між ЄС і Україною, по можливості, до кінця 2011 року".
При цьому Раді ЄС рекомендується "забезпечити підписання Угоди у першій половині 2012 року та підготувати документ для ратифікації у Європарламенті та у національних парламентах до кінця 2012 року, але за умови виконання вимог резолюції Європарламенту від 27 жовтня 2011 року".
Наголошується також, що підписання та ратифікація Угоди про асоціацію залежатиме від дотримання українською стороною принципів демократії та забезпечення верховенства права.
Таким чином, Європарламент закликає Президента і уряд України забезпечити верховенство права та повагу до фундаментальних принципів у контексті відносин між ЄС та Україною, а також забезпечити Юлії Тимошенко та іншим лідерам опозиції реалізацію їхнього права на повну участь у політичному процесі сьогодні, а також у наступних виборах.
Рекомендації, що включають інституційні та політичні питання, вказують на необхідність запровадження запобіжних заходів та механізму тимчасового припинення чинності Угоди про асоціацію у випадках порушення чи ігнорування фундаментальних принципів.
У резолюції європарламентарі наголошують, що "майбутня Угода про асоціацію з Україною ознаменує нове покоління угод про асоціацію та включає безпрецедентний рівень інтеграції ЄС із третьою країною".
У документі зафіксовано визнання європейських прагнень України відповідно до ст. 49 Угоди про ЄС за умови виконання усіх критеріїв, включаючи повагу до принципів демократії, прав людини, фундаментальних свобод та верховенства права.
Водночас, у преамбулі документа міститься застереження про те, що "Російська Федерація здійснює надмірний тиск на Україну з метою, щоб поглиблена і всеосяжна зона вільної торгівлі з ЄС не була запроваджена, а натомість країна приєдналася до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану".
Європарламентарі також вказують на необхідність здійснення перенесеного раніше візиту Президента України Віктора Януковича до Брюсселя ще напередодні проведення саміту ЄС - Україна у грудні 2011 року. Цей візит розглядається як "вагома можливість для подолання серйозного занепокоєння, висловленого українському керівництву, та для відновлення конструктивного діалога".
Крім цього, євродепутати рекомендують надати українській стороні суттєву фінансову, технічну та правову підтримку з метою імплементації Угоди. Окремим пунктом ідеться про необхідність якнайшвидшого відкриття в Україні інформаційного офісу ЄС з метою підвищення рівня обізнаності української громадськості в питаннях діяльності Євросоюзу, його політики, цінностей та сприяння ширшому залученню до європейських програм.
Пропонується також допомогти Україні в процесі проведення всеосяжної реформи судочинства відповідно до стандартів ЄС, що повинно бути спрямовано на уникнення вибіркового правосуддя, гарантування незалежності, справедливості, неупередженості та прозорості правових процедур, які не можуть бути використані з політичною метою. Серед інших рекомендацій ідеться про допомогу Україні у проведенні конституційної реформи та зміни виборчого законодавства відповідно до пропозицій Венеціанської комісії та ОБСЄ.
В енергетичній сфері висловлюється готовність до надання допомоги українській владі у переговорному процесі щодо умов постачання газу з Росією з метою забезпечення стандартів ціноутворення ЄС у відносинах між Україною і РФ у питанні закупівлі газу. Окрім цього, рекомендується підвищити рівень безпеки у відносинах Україна - ЄС в енергетичному секторі шляхом запровадження двостороннього механізму попередження та запобігання можливому перериванню постачання енергоресурсів.
Ще один пункт резолюції вказує на необхідність з боку української влади забезпечити публічний доступ до архівів "колишньої комуністичної спецслужби".
Євродепутати також закликають українську сторону здійснити необхідні дії для започаткування політичного діалогу між партіями, громадянським суспільством та національними меншинами.
У сфері юстиції наголошується на необхідності продовження інтенсивної роботи щодо безвізового режиму між Україною та ЄС, який повинен бути запроваджений не у довготерміновій перспективі, а коли Україна виконає необхідні технічні критерії, визначені у Плані дій щодо візової лібералізації.
УКРІНФОРМ
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Несколько десятков представителей всенародного движения чернобыльцев, которые приехали на акцию протеста под Кабмин из Луганской и Киевской областей, под руководством Олега Ляшко сейчас ворвались в здание правительства.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19279
Несколько десятков представителей всенародного движения чернобыльцев, которые приехали на акцию протеста под Кабмин из Луганской и Киевской областей, под руководством Олега Ляшко сейчас ворвались в здание правительства.
Об этом сообщает пресс-служба Радикальной партии Олега Ляшко.
Сообщается, что "пройти в учреждение вопреки противодействию многочисленной охраны им удалось через 6-той подъезд Кабмина".
"Чернобыльцы говорят, что не покинут помещение и продолжат голодовку уже внутри, поближе к Азарову и Тигипко, которые и привели к непростой ситуации", - отмечается в сообщении.
Также отмечается, что сейчас в Кабмин вызвано значительное количество силовиков - лишь в Мариинском парке насчитывается 700 «беркутовцев».
Напомним, премьер Николай Азаров считает, что у чернобыльцев нет морального права требовать себе крупных выплат в ущерб другим категориям населения.
osp-ua.info
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Європейський парламент закликає українську владу забезпечити реалізацію прав екс-прем\'єр-міністра, лідера партії Батьківщина Юлії Тимошенко та інших опозиційних лідерів брати участь у політичному процесі, в тому числі і в майбутніх виборахТакий заклик міститься в резолюції Європейського парламенту (ЄП), прийнятій в четвер у Брюсселі на основі рекомендацій Раді ЄС, Європейській комісії та Європейській службі зовнішніх відносин, підтриманих раніше парламентським комітетом з питань закордонних справ.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19278
Європейський парламент закликає українську владу забезпечити реалізацію прав екс-прем'єр-міністра, лідера партії Батьківщина Юлії Тимошенко та інших опозиційних лідерів брати участь у політичному процесі, в тому числі і в майбутніх виборах.
Такий заклик міститься в резолюції Європейського парламенту (ЄП), прийнятій в четвер у Брюсселі на основі рекомендацій Раді ЄС, Європейській комісії та Європейській службі зовнішніх відносин, підтриманих раніше парламентським комітетом з питань закордонних справ.
Доповідачем рекомендацій виступив депутат Річард Легутко (група європейських консерваторів і реформаторів, Польща), співдоповідачем з економічної частини документа (зони глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі) - Павло Залевський (група європейських народників, Польща).
"Закликати Президента і владу України привести політичну, правову і адміністративну ситуацію в країні відповідно до того, що було узгоджено в Порядку денному асоціації, а також сприяти належному управлінню та повазі верховенства права, як фундаментальних принципів у контексті відносин між ЄС і Україною, гарантувати, що Юлія Тимошенко та інші лідери опозиції мають право реалізувати своє право повноцінної участі в політичному процесі, як зараз, так і в майбутніх виборах в Україні", - йдеться в документі.
ЄП нагадує, що вирок, винесений Тимошенко, викликав серйозну стурбованість ЄС і "широко розглядається як або акт помсти, або як спроби засудити і ув'язнити опозиціонерів, щоб захистити їх від участі в парламентських виборах наступного року, або в президентських, які відбудуться в 2015 році".
"Закон, вибірково застосований проти Тимошенко, датований радянським часом і передбачає кримінальне переслідування за політичні рішення, тоді як статті 364 і 365 цього закону, які зараз перебувають на розгляді Верховної Ради, не відповідають стандартам ЄС і ООН", - наголошується в резолюції.
ЄП також висловлює стурбованість щодо свободи ЗМІ, громадянського суспільства, проведення виборів і верховенства права в Україні, коли "нинішня політична ситуація в Україні, особливо у сфері громадських свобод і верховенства закону, йде в розріз з духом Угоди про асоціацію, за якою ведуться переговори".
"ЄС рішуче виступає за стабільну і демократичну Україну, яка поважає принципи соціальної ринкової економіки, верховенство закону (в тому числі незалежну судову систему), права людини, захист меншин і яка гарантує основні права", - наголошується в резолюції.
Korespondent.net
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Представники держобвинувачення з газової справи екс-прем\'єра України Юлії Тимошенко не бачать підстав для звільнення екс-прем\'єра з-під варти. Вони також проти проведення судового слідства в апеляції і задоволення інших клопотань захисту."Підстав для зміни або скасування запобіжного заходу Тимошенко немає", - сказав, виступаючи в четвер на попередньому засіданні Апеляційного суду, представник держобвинувачення - прокурор Олександр Микитенко.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19277
Представники держобвинувачення з газової справи екс-прем'єра України Юлії Тимошенко не бачать підстав для звільнення екс-прем'єра з-під варти. Вони також проти проведення судового слідства в апеляції і задоволення інших клопотань захисту.
"Підстав для зміни або скасування запобіжного заходу Тимошенко немає", - сказав, виступаючи в четвер на попередньому засіданні Апеляційного суду, представник держобвинувачення - прокурор Олександр Микитенко.
За його словами, немає підстав задовольняти клопотання про допуск до справи усунених раніше адвоката Миколи Титаренка та захисника Сергія Власенка.
Крім того, держобвинувач наголосив, що немає сенсу проводити судове слідство в апеляційній інстанції, оскільки Печерський суд провів його в повному обсязі, об'єктивно і всебічно.
Що стосується прохання захисту Тимошенко розглядати апеляцію у відкритому режимі, то, як зауважив Микитенко, це передбачено законом, і перед проведенням попереднього засідання було вирішено судом. Швидше за все, прокурор мав на увазі рішення суду про відеотрансляцію для журналістів із зали засідань у конференц-залі, а також допуск народних депутатів до зали засідань.
Апеляційний суд Києва в четвер проводить попередній розгляд апеляції екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко та її захисту на вирок Печерського районного суду з газової справи, за яким екс-прем'єра засуджено на 7 років позбавлення волі.
Korespondent.net
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p><span>Такой вывод можно сделать, ознакомившись с выступлением Азарова на вчерашнем заседании Кабмина.</span></p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19276
Такой вывод можно сделать, ознакомившись с выступлением Азарова на вчерашнем заседании Кабмина.
В частности, Азаров сообщил о злоупотреблениях, связанных с судебными решениями по выплатам пенсий чернобыльцам. По его словам, эти процессы приобрели массовый характер. Цитата: «Уряд зобов'язаний знайти рішення у всіх випадках, справедливе рішення. Тому зараз розпочато кропітку і масштабну роботу з вивчення кожної персональної справи, щоб для кожної людини знайти законне і справедливе рішення. Доручаю координувати і контролювати цю роботу Віце-прем'єр-міністру Тігіпку С.Л. і головам регіональних адміністрацій особисто, під особистий контроль».
Из сказанного следует, что исполнительная власть будет проводить ревизию всех судебных решений, вынесенных в пользу чернобыльцев и других льготников - с целью «для каждого человека найти законное и справедливое решение».
Премьер исходит из установки, что многие судебные решения по льготам являются следствием коррупционного сговора. Поэтому Азаров дает поручение, чтобы чиновники на местах сами решали, нужно человеку выплачивать положенные по закону деньги, или не нужно.
То, что это поручение не соответствует Конституции Украины и пресловутым «европейским стандартам», к которым стремится власть, отдельно говорить, наверное, не нужно.
Главная интрига – кому Азаров поручает это сделать? Оказывается, координировать и контролировать выполнение этого поручения должен Тигипко, а также местные государственные администрации.
Итак, Тигипко (точнее, подчиненные ему чиновники и функционеры областных администраций) теперь должны во исполнение поручения Азарова оценить справедливость решений судов. Как это будет выглядеть на практике, не трудно представить. В регионы будет спущена некая «разнарядка» максимальных выплат. Все выплаты, превышающие эту «разнарядку», будут силовыми методами пресекаться.
Тот факт, что такая работа не входит в сферу полномочий Минсоцполитики и областных администраций, Азарова не интересует. Также Азаров, почему-то «забыл», что опротестовывать решения судов имеет право прокуратура, а не Тигипко и подчиненные ему чиновники.
Нам трудно оценивать экономические и управленческие таланты Азарова. Но то, что премьер полный дилетант в правовых вопросах – это очевидно. Можно не сомневаться в том, что это устное поручение Азарова никогда не будет изложено как официальное распоряжение Кабмина. Ибо в аппарате правительства работают грамотные сотрудники.
Тем не менее, поручение Азарова публично озвучено, и Тигипко должен его выполнять. Таким образом, Тигипко получает функции пенсионного инквизитора.
о поручение Азарова противоречит Конституции и законодательным нормам. И если в стране начнется кампания преследования людей, которые по суду получили причитающиеся им выплаты, то персональную моральную и политическую ответственность будет нести именно Тигипко. Впрочем Тигипко и без того играет в правительстве роль «мусорной корзины» неограниченной емкости. Так, что ему не привыкать.
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>В пятницу, 2 декабря, в 15:00 состоится межведомственное заседание под председательством премьер-министра Николая Азарова по вопросу доработки законопроекта «О внесении изменений в Налоговый кодекс», который предполагает освобождение Национальной акционерной компании «Нафтогаз Украины» от налогов на импорт нефти. Об этом сообщил источник в Кабинете Министров.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19275
В пятницу, 2 декабря, в 15:00 состоится межведомственное заседание под председательством премьер-министра Николая Азарова по вопросу доработки законопроекта «О внесении изменений в Налоговый кодекс», который предполагает освобождение Национальной акционерной компании «Нафтогаз Украины» от налогов на импорт нефти.
Об этом сообщил источник в Кабинете Министров.
«По состоянию на утро 1 декабря мы не имеем на руках доработанный Минэнерго документ, поэтому как пойдет обсуждение - неизвестно», - сообщил он.
По его словам, сообщают Українські Новини, согласно протоколу заседания Кабмина от 16 ноября законопроект Министерства энергетики и угольной промышленности подлежит доработке с учетом замечаний Министерства финансов, Министерства экономического развития и торговли и Антимонопольного комитета, однако за две недели со дня заседания соответствующие документы не поступили.
По информации источника, законопроект «О внесении изменений в Налоговый кодекс» предполагает освобождение от налогов всей нефти, импортируемой «Нафтогазом».
Кроме этого, Минэнерго также предлагает освободить от налогообложения и операции по реализации нефтепродуктов, произведенных из нефти, импортированных «Нафтогазом».
Напомним, эксперты «Консалтинговой группы «А-95» оценивают ущерб госбюджета от принятия данного законопроекта в 25 млрд гривен. Ассоциация операторов рынка нефтепродуктов считает, что инициатива Минэнерго приведет к дестабилизации рынка нефтепродуктов Украины.
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>В дежурную часть Днепропетровского городского управления ГУ МВД области в среду, ближе к вечеру поступило сообщение о том, что в Кировском районе Днепропетровска на перекрестке пр. Карла Маркса и ул. Столярова в трамвае №1 был обнаружен подозрительный предмет, сообщили в ЦОС ГУ МВД Украины в Днепропетровской области.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19274
В дежурную часть Днепропетровского городского управления ГУ МВД области в среду, ближе к вечеру поступило сообщение о том, что в Кировском районе Днепропетровска на перекрестке пр. Карла Маркса и ул. Столярова в трамвае №1 был обнаружен подозрительный предмет, сообщили в ЦОС ГУ МВД Украины в Днепропетровской области.
По данным пресс-службы, выездом на место происшествия было выявлено, что под сидениями в конце первого вагона трамвая находится полиэтиленовый пакет с подозрительным предметом.
«Работники НДЕКЦ ГУМВД данный предмет уничтожили, подорвав малым зарядом. Во время уничтожения предмет не детонировал. Остатки предмета направили на экспертизу»,- говорится в сообщении, передает Интерфакс-Украина.
Пострадавших в инциденте нет. После выяснения обстоятельств и ликвидации пакета движение в центре города было восстановлено.
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Уровень коррупции в России по-прежнему остается на очень высоком уровне - РФ наравне с Угандой и Нигерией занимает 143 место из 182 возможных, говорится в докладе международной неправительственной организации Transparency International (TI).</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19273
Уровень коррупции в России по-прежнему остается на очень высоком уровне - РФ наравне с Угандой и Нигерией занимает 143 место из 182 возможных, говорится в докладе международной неправительственной организации Transparency International (TI).
Лучше, чем в России, Азербайджане и Беларуси (2,4 балла), дела обстоят в Прибалтике (Литва - 4,8, Латвия - 4,2, Эстония 6,4), в Грузии (4,1 балла), в Молдове (2,9 балла), Казахстане (2,7 балла) и Армении (2,6 балла).
На одну позицию в списке TI от России отстают Украина и Таджикистан (по 2,3 балла). Киргизия занимает 164 строчку рейтинга с 2,1 балла, а Туркмении и Узбекистану пришлось поделить 177 строчку рейтинга, набрав по 1,6 балла, пишет РИА «Новости».
У США - 7,1, Канады 8,7, Германии 8, Великобритании 7,8, Франции 7, Испании 6,2, Италии 3,9. У Польши - 5, Венгрии, 4,6, Румынии 3,6, Греции 3,4, Сербии и Болгарии 3,3, Турции 4,2.
В тройку наименее коррумпированных стран, согласно рейтингу TI, в 2011 году вошли Новая Зеландия (индекс - 9,5 балла), Дания (9,4 балла) и Финляндия (9,4 балла). Самыми коррумпированными странами стали Сомали (1,0 балла) и Северная Корея (1,0 балла), которая была включена в рейтинг впервые.
Рассчитываемый специалистами Transparency International индекс восприятия коррупции (Corruption Perceptions Index, CPI), определяет уровень коррупции в госсекторе - от «0» (высокий уровень коррупции) до «10» (коррумпированных чиновников почти нет). Страны, рейтинг которых составляет меньше 3 баллов, находятся в зоне очень высокой коррупции.
Две трети списка занимают страны, индекс которых составляет менее 5. «2011 год продемонстрировал движение к большей прозрачности, поскольку жители всех стран мира требуют отчета от своих правительств. Страны с высоким баллом показывают, что если усилия по повышению прозрачности продолжатся, они могут увенчаться успехом и принести пользу населению», - заявил управляющий директор Transparency International Кобус де Свардт (Cobus de Swardt).
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Бездефицитный бюджет Пенсионного фонда ожидается не ранее 2013 г. Дефицит бюджета Пенсионного фонда Украины в текущем году составит 31 млрд грн., сообщил глава ведомства Борис Зайчук.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19272
Бездефицитный бюджет Пенсионного фонда ожидается не ранее 2013 г. Дефицит бюджета Пенсионного фонда Украины в текущем году составит 31 млрд грн., сообщил глава ведомства Борис Зайчук.
«По нашим расчетам дефицит составит 31 млрд грн. соответственно всех выплат в 2011 г. При этом за 9 месяцев 44% всех вновь назначенных пенсий - это льготники по возрасту, из них 16% - по инвалидности. С 1 октября, как известно, вступил в силу новый закон, предусматривающий повышение стажа. В целом в этом году с учетом всех повышений мы выплатили 13,6 млрд грн.», - сказал г-н Зайчук.
Кабмин министров Украины планирует выйти на бездефицитный бюджет пенсионного фонда до 2013 г.
Напомним, что 5 октября 2011 г. министр социальной политики Сергей Тигипко заявил, что прогнозируемый дефицит бюджета ПФУ 2011 г составит от 17,8 до 21 млрд грн.Как сообщалось, с 1 декабря текущего года, как следствие повышение прожиточного минимума, вырастет минимальный размер пенсии. Так, минимальная пенсия вырастет до 800 гривен, что на 16 гривен больше, чем в октябре-ноябре, сообщает tsn.ua.
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Президент Израиля Шимон Перес отмечает роль Президента Виктора Януковича в налаживании связей между странами Восточной и Западной Европы. Об этом он сказал в ходе встречи с Януковичем.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19271
Президент Израиля Шимон Перес отмечает роль Президента Виктора Януковича в налаживании связей между странами Восточной и Западной Европы. Об этом он сказал в ходе встречи с Януковичем.
«Поскольку это исторический визит, мы принимаем вас как человека, который творит новое будущее Украины, как Президента, который избран народом, как человека, который пытается навести мосты между Востоком и Западом. Президент, который не строит стены, а строит связи между Восточной и Западной Европой», - сказал он.
Перес отметил, что Украина и Израиль имеют общую историю, и выразил надежду, что визит Януковича поспособствует активизации украино-израильских отношений и двустороннего сотрудничества, сообщают Українські Новини.
По материаалм hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p class=\"MsoNormal\">Около половины украинцев утвердительно ответили на вопрос, который прозвучал на союзном референдуме весной 1991 года. Об этом «Хвиле» сообщила пресс-служба компании <a href=\"http://www.rb.com.ua/\">«Research&Branding Group»</a> по итогам исследования, которое провела с 27 октября по 7 ноября 2011.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19270
Около половины украинцев утвердительно ответили на вопрос, который прозвучал на союзном референдуме весной 1991 года.
Об этом «Хвиле» сообщила пресс-служба компании «Research&Branding Group» по итогам исследования, которое провела с 27 октября по 7 ноября 2011.
Как известно, тогда вопрос звучал так: «Считаете ли вы необходимым сохранение СССР как обновленной федерации равноправных суверенных республик, в которой в полной мере будут гарантироваться права и свободы человека любой национальности?».
В частности, на западе Украины положительно 23,8%, в центре – 43,3%, на юго-востоке 61,3%. В целом по стране положительно ответили 47,4% респондентов.
Отрицательно ответили 61, 8% респондентов на западе страны, 35,4 – в центре Украины, на юго-востоке - 17,6, в целом по Украине – 33%.
Таким образом, мы видим, что спустя 20 лет после развала СССР значительная часть украинцев по-прежнему поддерживает идеи Советского союза.
По материалам hvylya.org
]]>
Tue, 30 Nov 1999 00:00:00 +0200
<![CDATA[<p>Київський окружний суд заборонив 1 грудня 2011 року проводити акції протестів у центрі Києва, зокрема біля Кабінету міністрів, Адміністрації Президента та Верховної Ради України.Інтернет-ресурс OSP-UA.INFO взяв ексклюзивний коментар у координатора акцій протестів по Києву та Київській області Володимира Тимофієва.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19269
Київський окружний суд заборонив 1 грудня 2011 року проводити акції протестів у центрі Києва, зокрема біля Кабінету міністрів, Адміністрації Президента та Верховної Ради України.
Інтернет-ресурс OSP-UA.INFO взяв ексклюзивний коментар у координатора акцій протестів по Києву та Київській області Володимира Тимофієва.
"Станом на 12.30 протестувальники на можуть підійти до Кабінету міністрів України, оскільки біля будівлі знаходяться працівники міліції, які відразу застосовують фізичну силу. Окрім того, на самій будівлі Кабміну перебувають снайпери. Близько 1 тисячі людей знаходяться у Маріїнському парку напроти Кабінету міністрів України.
О 17 годині планується загальна мобілізація протестувальників на майдані Незалежності для встановлення палаток".
osp-ua.info
]]>
Thu, 01 Dec 2011 15:44:49 +0200
<![CDATA[<p>Захист екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко заявив відвід судді Апеляційного суду Олени Ситайло, яка розглядає апеляцію на рішення Печерського районного суду Києва, яким Тимошенко було засуджено до 7 років позбавлення волі.</p>]]>
https://cityukraine.info/index.php?ukrnews=19268
Захист екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко заявив відвід судді Апеляційного суду Олени Ситайло, яка розглядає апеляцію на рішення Печерського районного суду Києва, яким Тимошенко було засуджено до 7 років позбавлення волі.
Відповідне клопотання в усній формі заявив адвокат Тимошенко Юрій Сухов.
Необхідність відводу судді він пояснив тим, що напередодні попереднього розгляду відбулася заміна судді та «суддя-доповідач фактично була замінена».
Сухов зауважив, що за два дні призначена суддею з попереднього розгляду Ситайло не могла вивчити матеріали справи.
Наразі суддя пішла у дорадчу кімнату для прийняття рішення.
Як повідомлялося, Тимошенко не буде присутня під час судового засідання, у зв'язку з тяжким станом здоров'я, а також з урахуванням того, що на попередньому засіданні її присутність необов'язкова.
Нагадаємо, 30 листопада «Батьківщина» заявила про раптову заміну судді, що почне розгляд апеляції на рішення Печерського районного суду Києва, яким Тимошенко було засуджено до 7 років позбавлення волі, - Ірину Горб було замінено на Олену Ситайло.
11 жовтня Печерський райсуд засудив екс-прем'єра до 7 років позбавлення волі за перевищення нею службових повноважень у ході підписання газових контрактів з Росією в 2009 році. Апеляцію на вирок у Тимошенко передала 24 жовтня через адміністрацію Київського СІЗО.