2009-05-20 | Вишгород

Щодня робити крок вперед!

Настрій і навіть зовнішній вигляд кожного міста значною мірою залежить від того, на що налаштований, у першу чергу, сам міський голова: повторювати за столичними «речниками» зойки про кризу чи без зайвих балачок вирішувати конкретні питання життєзабезпечення громадян. Кредо вишгородського міського голови Віктора РЕШЕТНЯКА: жити, діяти для людей

– Вікторе Олександровичу, за останні роки Вишгород відчутно погарнішав. Які ж головні акценти були зроблені при вирішенні проблем благоустрою?

– Вишгород – місто з тисячолітньою історією життя. Це справжня перлина України. Місто енергетики і пам’яток культури, в якому живуть і працюють прекрасні люди. Тому «акцент» був і залишається один: Вишгород має відповідати всім критеріям повноцінного, сучасного європейського міста – може, і не великого за територією, але красивого, затишного, функціонального і зручного для проживання мешканців усіх вікових категорій і традицій…

– А як при цьому враховувалася громадська думка (звернення, пропозиції мешканців), передвиборні обіцянки?

– Мені не потрібно було проводити якісь особливі соціологічні дослідження, щоб знати побажання городян, тому що, по-перше, вони їх висловили ще в період передвиборної кампанії, а по-друге, і я, і вся моя сім’я живемо у Вишгороді. Проблеми міста – це мої проблеми, про які я знаю не з чужих слів. Всі зустрічі з мешканцями міста починалися й закінчувалися найголовнішим побажанням: зробити місто чистим і зручним. Це й стало стрижнем моєї передвиборчої програми, і я вже нині можу звітуватися перед вишгородцями про те, що всі пункти цієї програми виконано.

Але по мірі того, як місто ставало все чистішим, оголювалися і його глибинні проблеми. Справа ж не лише в тому, щоб, грубо кажучи, прибирати сміття. Головне – щоб самі мешканці зробили для себе нормою жити в чистому, охайному місті, а комунальні служби навчилися і звикли ретельно його доглядати, дбати про кожен клаптик території. Я цей процес порівнюю з одужанням. Пролежавши після тривалого захворювання, людина зазвичай по-новому навчається сидіти, ходити – загалом жити здоровою. Це досить складний процес, що потребує певного часу. Так само й Вишгороду потрібен відповідний період, щоб навчитися жити без сміття, бруду…

Очищення, як і одужання, простим не буває. Ми остаточно усвідомимо, що цілком здорові, коли не тільки «санітарки» – наші комунальні служби, але й усі, кожен зробить свій «перший крок» для міста: прибере у власному під’їзді, не смітитиме біля будинку, перестане колесами свого авто нищити газони і клумби… Впевнений і бачу, що так буде! Бо люди почали відчувати себе господарями у нашому спільному домі. Зрозуміли, що їх дім – це не лише стіни квартири чи паркан городу, це і під’їзд, автобусна зупинка, вулиця. Це – місто. Підтвердження сказаному – різке зростання випадків, коли мешканці міста рішуче стають на захист парків, пам’ятників, газонів, не дозволяють псувати, ламати їх – одразу телефонують в міліцію, в редакції газети, телебачення, самотужки присікають неподобства.

– Вікторе Олександровичу, як і за рахунок чого вишукувалися кошти для поліпшення, «вдосконалення» життєвого простору міста? В чому полягала стратегія пошуку?

– Я підійшов до проблеми системно. Як лікар. Поставив діагноз, визначив причину, обрав схему «лікування», зібрав необхідні ресурси і зробив те, що зробив. Однією з ключових причин була багаторічна «війна» міста і району. Вона призводила до того, що місто не мало бюджетоутворюючих ресурсів, а відтак плани, вибудовувані керівництвом, носили популістський характер і були більшою мірою політичними, ніж господарськими. Тому, першим кроком, я зупинив війну амбіцій.

Це було дуже непросто, іноді «фантомні болі» давнього конфлікту ще й досі нагадують про себе. Але, гадаю, вишгородці поділяють мою думку про те, що і місту, і району повезло з керівництвом. Голова Вишгородської райради був моїм однодумцем у прагненні покласти край перманентним конфліктам і в результаті місто (в тому числі за рішеням суду) відновило свої законні межі й отримало бюджетоутворюючі ресурси. На жаль, із наближенням виборів райдержадміністрація стала ініціатором перегляду статус-кво. Навіть звернулася до прокуратури з проханням опротестувати судове рішення (хоча всі терміни для апеляції минули, жодних нових обставин у цій справі не виявлено, а наші сусіди – сільські ради ні з якими претензіями до нас не зверталися).

Зрозуміло, що конфлікт ініціюється не громадами і навіть не райрадою, а погрузлою в скандалах держадміністрацією. Я чудово розумію, що єдиною метою розпалювання конфлікту була і залишається боротьба за посаду мера. Мешканців району і міста намагаються таким чином зіштовхнути між собою, відволікти від гучних корупційних скандалів, пов’язаних із земельними питаннями, що, прокотившись по Вишгородському району, прогриміли на всю країну. Прикрий цей факт свідчить про те, що неблагородні цілі, нечесна гра стають єдиним козирем чиновників, нездатних працювати в інтересах людей. Але, я думаю, час усе розставить по своїх місцях і люди розберуться в ситуації.

Три роки роботи в нових умовах – з бюджетом, що виріс у рази, не минули даремно: крок за кроком ми, зокрема, йшли по шляху реформування комунальних підприємств міста. Тут потрібно було рухатися дуже обережно, щоб «революційними» рішеннями не зруйнувати все. Бо руйнувати легко, важко створювати. Місто – це не макет на столі. Це живий організм, у якому щодня відбуваються зміни. Ми міняли структуру, кадри, випробовували різноманітні схеми фінансування. Комунальна реформа – це величезний за значимістю соціальний проект на перспективу, і сьогодні ми лише на початку цього великого, непростого шляху. Фінансові засоби для благоустрою, безумовно, важливі. Але вони вирішують далеко не все. Як я їх вишукував – усього не перекажеш. У мене, вважай, не було жодної сустрічі з політиками, бізнесменами, де я не ставив би питання про те, що вони можуть зробити для міста. Не говорячи вже про те, що кожен мій робочий день починається з об’їзду території, вивчення динаміки змін…

– На відміну від столиці, Вишгород протягом опалювального сезону не знав скільки-небудь значних перебоїв ні з теплом, ні з гарячим водопостачанням. Як вдалося це забезпечити в умовах «коматозного» стану самої держави?

– Такі питання вирішуються виключно шляхом систематичного контролю, організаційними зусиллями, спрямованими на чітку координацію взаємодії всіх комунальних підрозділів, і грамотною роботою з бюджетними ресурсами. Але навіть не це головне. Люди, їх бажання і здібності – це основа. У нас, наприклад, досить високі показники динаміки комунальних платежів. Безумовно, є й проблеми. Найперша і найголовніша з них – відсутність адмінреформи, яку відкладають із року в рік. Візьмімо хоча б таке: місто надзвичайно зацікавлене в тому, щоб саме нам було підпорядковане підприємство, що забезпечує вишгородців теплом. Але ми ніяк не можемо цього добитися. Тому конфлікти й виникають буквально на рівному, як говориться, місці, й носять не господарський, а головним чином політичний характер. Інша проблема – немає стовідсоткової оплати за комунальні послуги. Щоправда, на відміну від інших міст, боржників у нас небагато. І це лише завдяки відповідальності людей, які живуть у нашому місті. Їхня громадянська свідомість, відчуття, я б сказав, «рідності» свого міста – основний фактор, що визначає відсутність серйозних збоїв у роботі комунальних структур. За це – моя глибока вдячність людям і моя щира повага!

– Вікторе Олександровичу, чомусь прийнято вважати, що міста-супутники столиці перебувають у «привілейованому» (порівняно з іншими містами) становищі, хоча насправді «ближніх» Київ фактично грабує двічі. Як ви оцінюєте таку ситуацію?

– Це проблема давно «перезрілої» реформи місцевого самоврядування. Конфлікт бюджетів народився не сьогодні і помре не завтра. Я особисто, як хірург, бачу можливість лікування цієї хвороби лише шляхом «хірургічного» втручання. Але саме тому, що я точно знаю, наскільки небезпечні всілякі «революційні» операції, вважаю, просто переконаний: діяти в цьому напрямі треба дуже обережно. Так, реформа необхідна. Ми нікуди від неї не подінемось, але й тут слід розглядати проблему всебічно. Перш за все, місто має бути готовим до появи хорошого бюджету! Потрібно мати плани і програми, що не дозволяють безтурботно проїдати бюджетні кошти. Саме в цьому напрямі ми і діємо нині. Наше місто (одне з небагатьох) вже має власний генеральний план розвитку. Він уже проходить громадські слухання і готується до розгляду та затвердження на сесії міської ради. Тому, скажемо так, ми не будемо просто чекати і мріяти, коли бюджетні відносини зміняться і в міста з’являться гроші. У нас буде куди і як вкладати кошти в розвиток.

– А як при цьому будуються взаємостосунки виконкому з міською радою? Чи відчувається в них так звана політична складова?

– Ох уже ця «політична складова»! Я безпартійний. Три роки працюю зі складом міської ради, в якій у мене немає більшості... Кожен крок дається з величезними зусиллями. Нині, оглядаючи пройдене, бачу – як багато втратило місто через цю «політичну складову»! Скільки можливостей втрачено, скільки часу змарновано даремно... Коли балотувався на посаду мера, навіть подумати не міг, що медична практика так знадобиться. Дуже часто, маючи справу з поведінкою деяких громадських діячів і активістів, мимоволі діагностую такі захворювання, з якими не стикався за всю свою лікарську практику. Але, попри все, якщо говорити про депутатів нашої міськради, то, скажу відверто, язик не повертається звинувачувати їх у тому, що чимало прийнятих рішень не відповідали інтересам міста, мешканців Вишгорода. Бо політизація господарської діяльності – це біда всієї країни. А те, що останнім часом наша рада стала працювати більш злагоджено, красномовно свідчить, що люди зрозуміли: не можна ходити на повідку в партійних «кураторів». Ми працюємо не на партії. І не повинні працювати на партії! Сьогодні вже всі говорять про необхідність повернення до мажоритарної системи виборів у місцеве самоврядування. Я це підтримую. Думаю, що коли політика «вивітриться» з місцевого самоврядування, то від цього виграють усі.

– На розв’язанні яких проблем зосереджені сьогодні зусилля міського самоврядування?

– Завдання одне – кожен день робити крок вперед у розв’язанні всіх проблем. Тому що серед них немає другорядних. Нам, зокрема, вирішуючи питання повсякденного життя вишгородців, треба водночас дбати і про реалізацію масштабних проектів перенесення промзони, і про створення транспортної інфраструктури, організацію дозвілля мешканців міста. В цілому напрям один – розвиватися! Створювати надійну базу для постійного наповнення бюджету, планувати майбутнє і створювати сьогодення, відроджувати в городян чуття рідного міста, підвищувати стандарти життя, ставлячи людину і якість її буття головним пунктом наших планів. Я – вишгородець. Хочу жити в сучасному європейському місті. На це й спрямовані всі мої зусилля.