Духовні джерела для хмільничан

Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, історію, культуру. Вони передаються від діда-прадіда, із покоління в покоління.

І те, як люди ставляться до культурного надбання своїх попередників, як цікавляться досягненнями сучасників, як розпоряджаються і послуговуються ними у повсякденному житті, вказує не лише на ступінь освіченості чи розвитку суспільства, а, в першу чергу, є лакмусовим папірцем загального здоров»я країни, народу, кожної окремо взятої людини. Особливо актуальним постає це питання у скрутні часи, коли на перше місце виходять проблема «хліба насущного», а духовність «тимчасово» відходить на задній план, до кращих часів. Щоб цього не сталося, потрібно використовувати кожну нагоду наповнити свою душу позитивним, прекрасним і добрим. 

А що як не мистецтво – народне, поетичне, музичне - може допомогти у цій справі найкраще. Тим паче, є люди, які мають що сказати через свої мистецькі витвори. І є ентузіасти, які готові допомогти творцям вийти на ширший загал, а споглядачам - насолодитися їх мистецтвом, відкрити нові імена своїх талановитих земляків.

Таку нагоду не пропустили працівники виконавчих органів міської ради, які 15 травня ц.р. в рамках навчального процесу, започаткованого наприкінці минулого року для посадових осіб місцевого самоврядування, відвідали виставку хмільницьких майстрів народної творчості, організовану викладачем вищої категорії школи естетичного виховання Власійчуком Д.І., який багато років присвятив роботі в галузі освіти та культури, всіляко популяризує кращі традиції українського народу.

На виставці, що діє на базі школи естетичного виховання з 11 по 29 травня ц.р., представлені різнопланові та різножанрові картини, вишивка, в т.ч. і предмети українського національного одягу, авторські писанки та інші нестандартні речі. Оглядова екскурсія, що передувала лекції на тему «Задоволення духовних потреб громади через народну творчість хмільничан», деякою мірою налаштувала посадовців на ліричний настрій. На початку зустрічі Дмитро Іванович зауважив, що був здивований і приємно вражений тим фактом, що такий контингент відвідувачів, як посадові особи міської ради вперше виявили бажання відвідати таку виставку і ближче познайомитися з народним і сучасним мистецтвом.

Неочікуваним відкриттям для багатьох працівників міської ради стало те, що авторами ряду ексклюзивних робіт поряд із небагатьма професіоналами є знані в місті приватні підприємці, лікарі, державні службовці й інші хмільничани, для яких творчість є не фахом, а захопленням.

Дмитро Іванович як справжній пропагандист декоративного мистецтва говорив прості речі про необхідність повернення людей до духовності, потреба у якій особливо гостро відчувається у економічно важкий час. У доступній манері він розповідав про композиції орнаментів, візерунків, знаків, про магічну силу квітів : винограду, хмілю, ружі (троянди), у яку свято вірили наші предки. Виявляється, мало значення все : і розташування квітів на полотні, і чергування, і напрямок, куди вони повернені.

Цікаво було почути те, що всі різноманітні образи і їх приховані значення прийшли до нас ще із часів трипільської культури й широко застосовувалися у повсякденному житті і побуті нашими пращурами-язичниками. Так, орнаменти на вишитих рушниках несли певні коди про життя, тому для тих, хто збирався в дорогу, вишивалися рушники із відповідним малюнком, для вінчання – з іншим, для ікон і прикрашання будинків також був передбачений свій особливий візерунок. Рушники були символом добробуту і затишку в оселі.

Орнаментувалися не лише рушники та предмети домашнього вжитку. Вишиваними орнаментами прикрашали й одяг. Сорочки, запаски, безрукавки та інші зразки традиційного українського костюма гаптували на тих місцях, які найкраще впадали в око. В давнину таке оздоблення мало, в першу чергу, магічне значення : так, розміщення візерунків на рукавах сорочки було пов»язане з шануванням руки як своєрідного знаряддя праці, з побажанням їй сили та вправності. Кількість вишитих виробів і характер їх оздоблення були ознакою соціальної належності людини, визначали її добробут, майновий стан.

Митець звернув увагу на те, що конкретне значення мали кольори та їх поєднання. І не лише у вишиванні, а й у писанкарстві. Адже писанка також прийшла до нас із часів язичництва. Пізніше вона була включена до культової сфери християнства. Яйце споконвіку символізувало нове життя, і сьогодні, як і багато років тому, воно є символом добра. Майстер, який сам є автором багатьох писанок, на власному досвіді переконався і запевнив у цьому присутніх, що спечене (не зварене) освячене яйце зберігається десятки років. На виставці було представлено декілька десятків авторських писанок, щоправда виготовлених за іншою технологією.

Дмитро Іванович розповів посадовим особам і про витинанку – оригінальний і незаслужено призабутий вид народного мистецтва. Спочатку її виготовляли із обрізків шкіри (вичиненої, видубленої), що залишалися після пошиття одягу. Здебільшого таке мистецтво творилося у період з 24 грудня по 15 січня – період найдовших ночей, адже потребувало багато часу. Цей часовий проміжок вважався найсприятливішим для розгулу нечистої сили, яка всіляко намагалася проникнути до осель через вікна, двері чи комин. Щоб запобігти цьому, наші предки клеїли на вікна, рами дверей та біля комина витинанки. Пізніше витинанки стали виготовляти з паперу.

Дізналися присутні і про дерево родоводу та його захисні сили, про силу води, сонця й церковно дзвону, і про традиційний для України «зелений тиждень» і народні вірування, що мають витоки ще від слов»ян - язичників, але гармонійно поєдналися із християнством і стали його невід»ємною складовою.

Взагалі, в усіх мистецьких речах слов»яни відображали своє бачення і відчуття світу. Та головне – вони вірили у те, що робили, і це допомагало їм у житті.

Посадовці, які виявили цікавість до виставки, переконалися, що в часи стародавніх слов’ян на перше місце виходило магічне (символічне) значення орнаментальних композицій, чергування рельєфів, які несли певне змістовне навантаження : у них відбивалися світоглядні уявлення людей про будову Всесвіту, циклічність природних явищ тощо. Але при цьому забезпечувалася єдність і гармонія різних форм і образів народного мистецтва.

Із плином століть орнаментика народного мистецтва значною мірою втратила своє давнє значення. На перше місце вийшла її декоративна функція. Але й у сучасних творах, як свідчать виставкові роботи, зустрічаються символи сивої давнини.

На завершення зустрічі ініціатор проведення виставки подякував міському голові Мельничуку В.І. за виявлену зацікавленість до культурних надбань хмільничан. Він наголосив, що у Хмільнику є реліквії, є таланти, але їх потрібно берегти, плекати, розвивати. А для того, щоб народне традиційне мистецтво не вмирало, люди мають цікавитися ним, не шкодувати свого часу, щоб порадувати око і душу та дізнатися про тих, хто щодня ходить поруч, займається буденними справами, а у вільну хвилину стає справжнім художником чи митцем.

Висновок після відвідування цієї виставки простий : народна творчість жива, допоки живе народ, який її створює і реагує на всі суспільні процеси, що відбуваються в країні. Треба лише бути уважним спостерігачем.

Логічним продовженням занурення посадовців міської ради і хмільничан у мистецтво став творчий звіт відомого поета – пісняра, незмінного редактора журналу «Дніпро», заслуженого діяча мистецтв України і Росії, нашого земляка Миколи Луківа. Один із найпопулярніших поетів сучасної України, який народився у селі Куманівці, не забуває землю своїх батьків і свій рідний край, тому час від часу особисто радує хмільничан своєю творчістю.

16 травня разом із відомим поетом до міста завітали столичні артисти – друзі М.Луківа, які працюють в різних жанрах. Гості були присутні під час свята, яке проводилося в районному Будинку культури і було приурочене до Дня матері. Це свято і визначило тематику концертної програми : значна частина виступів киян і визнаного майстра поетичного слова була присвячена матерям і жінкам. Гарно були сприйняті й виступи хмільницьких артистів, які, як і їх київські колеги, виконували пісенні твори на слова Миколи Луківа. Зал, майже вщент заповнений людьми, аплодував і охоче підспівував артистам.

Благодатна тема, професійна майстерність, поетичний талант, щира атмосфера, гармонія та розуміння між людьми у залі і на сцені – все це переплелося і змішалося, утворивши життєрадісний людський калейдоскоп. Піднесений настрій був і в посадовців, і в мешканців міста, які були присутніми на цьому чудовому концерті. У просторі вихідного дня і вільного часу позитивний заряд, який ішов зі сцени, гіпнотизував і надихав. А приємні відчуття і враження після свята ще довго полонили серця тих, хто в цю сонячну днину долучився до прекрасного.

Гармонійно вписався у шлейф культурних подій міста «Вечір фортепіанної музики», що відбувся 19 травня ц.р. у школі естетичного виховання в рамках V11-го Міжнародного фестивалю ім. П.І.Чайковського та Н.Ф.Фон Мекк під патронатом міського голови. Кращі музичні твори П.І.Чайковського та Ф.Шопена прозвучали у виконанні лауреата міжнародних конкурсів Марека Мізера (Польща). Маестро, який має досвід викладацької роботи, і майже три десятиліття концертує у європейських країнах, Росії, Канаді, Саудівській Аравії, ОАЕ, Африці та на Кубі, віртуозно виконував класичні твори, що несли різнопланове емоційне навантаження : тут були смуток, любов до природи і до батьків, ніжні почуття до вітчизни.

Дні П.І.Чайковського, що є традиційним музичним святом на Вінниччині вже 16 років, привернули увагу не лише меломанів. Серед присутніх була велика кількість посадових осіб міської ради, окремі депутати, приватні підприємці міста, представники санаторно-курортних закладів, інші зацікавлені хмільничани. І хоча слухацька аудиторія була порівняно невеликою, музикант, як кажуть, «викладався» повністю. А щодо масовості, то тут вона не надто обов»язкова. Значно важливіше, щоб ті люди, які прийшли на концерт, певним чином були налаштовані на загострення своїх слухових вражень, збагачення життєвого досвіду через своєрідну емоційну мову, знань про світ через слух. Адже музика не просто впливає на наш настрій, не лише його віддзеркалює. Певною мірою вона може допомогти розслабитися, а може змусити напружитися для глибокого розуміння процесу поєднання звуків, звукових образів і музичної символіки. Слухаючи, ми не просто відчуваємо або переживаємо той чи інший стан, але й проводимо відбір, оцінюємо, мислимо. Та яким би не було особисте ставлення до музики кожного з нас, незаперечним є її вплив на гармонійний розвиток людини, її духовність і ставлення до оточуючого світу.

На щастя, Хмільник має свої музичні таланти і гарні музичні традиції, а тісна співпраця хмільничан із поляками, що інтенсивно розвивається упродовж останніх років, зокрема, і в культурній сфері, є особливою сторінкою в історії нашого міста і, безумовно, набуватиме в подальшому нових виразних форм.

Травневий каскад мистецьких заходів у Хмільнику виявився досить цікавим як для службовців, так і для мешканців міста. А ті, хто взяв у них участь, відчули моральне задоволення від корисного спілкування і гарно проведеного часу. Для них світ ніколи не втратить своїх яскравих барв.


Сектор з питань кадрової роботи
відділу організаційно-масової роботи міської ради