ЮВІЛЕЙ
Ніколи не думала, що бібліотека стане моїм життям
Учора затишне приміщення бібліотеки тютюнової компанії вирізнялося особливою урочистістю. Святковий настрій створювали численні букети яскравих розкішних троянд, що прикрашали і робочий стіл, і підвіконня, і полиці. Ці квіти – знак визнання і вдячності господарці бібліотеки Ользі Середі – від колег по роботі та добрих друзів. І привід для привітань був дуже доречним – 11 квітня Ольга Іванівна відзначила свій ювілей. Практично увесь її життєвий шлях пов’язаний з книгою, з творчістю, з бібліотекою. Ще зі шкільних років захопившись мистецтвом, вона уперше вийшла на сцену МБК, навчаючись у п’ятому класі. Почала з “дорослої” серйозної ролі матері у виставі за твором Коцюбинського “Коні не винні”. Сьогодні заслуженого працівника культури України Ольгу Середу знають багато прилучан – вона довгі роки була незмінною ведучою загальноміських святкових “вогників”, вечорів та інших урочистих заходів, сценарії до яких, до речі, нерідко складала самостійно. “Напевно, мій потяг до творчості вроджений, - розмірковує ювілярка. - Батьки були дуже талановитими людьми, гарно співали, любили художнє слово”. Дівчина з юних років відчула, що її покликання – у творчості. Щоб втілити мрію у життя, після закінчення школи подала документи до театрального інституту. Та стати його студенткою Ользі Іванівна не судилося. “На одному з конкурсів сказали, що не підходжу, бо маленька на зріст”, - пригадує вона. Довелося повертатися додому, до Прилук. Тут вийшла заміж і влаштувалася на роботу до дитячої бібліотеки. А через рік вступила на заочне відділення Київського інституту культури імені Корнійчука, на бібліотечний факультет. “Зізнаюся, ніколи не думала, що бібліотека стане моїм життям, - ділиться Ольга Іванівна. – А зараз, збираючись на заслужений відпочинок, навіть не уявляю себе без книжок, без роботи, яка стала не лише улюбленим заняттям, а й невід’ємною частинкою мене”. Дійсно, уся трудова діяльність Ольги Середи пов’язана з бібліотечною справою – після дитячої бібліотеки жінка вісім років працювала завідуючою бібліотекою взуттєвої фабрики, а у 1984-му була призначена директором Прилуцької централізованої бібліотечної системи профспілок. Під її керівництвом цей заклад постійно займав призові місця на обласному рівні, Ольга Іванівна стала організатором і керівником бібліобригади, яка пропагувала бібліотечну роботу прилучан по інших містах. “Ми їздили до Чернігова, Гомеля, Запоріжжя, бували на різноманітних конкурсах і ніколи не поверталися додому, як кажуть, з порожніми руками, обов’язково привозили дипломи”, - пригадує жінка. На початку 90-х Ольга Середа отримала запрошення на роботу до бібліотеки тютюнової компанії. “Я дуже довго вагалася, бо посада була не з легких, потрібно було все починати спочатку”, - говорить ювілярка. Та коли усе ж-таки погодилася, взялася за справу з подвійним ентузіазмом: “Своїми силами у бібліотеці наводили лад: облаштовували приміщення, фарбували, збирали стелажі. До того ж, тоді, у 92-му, бібліотека була практично єдиним культурним осередком тютюнової. Тож доводилося і проводити екскурсії містом для іноземців, і випускати газету, і організовувати вечори”. Тепер бібліотека АТ/ТК “В.А.Т. - Прилуки” (у штаті якої двоє працівників) – одна з найкращих у місті. “Тютюнова компанія допомогла укомплектувати нашу бібліотеку дуже гарною літературою, - розповідає завідуюча. – Хоча бібліотека й невелика, але у ній є все, що потрібно для роботи і змістовного дозвілля наших працівників. До речі, ми обслуговуємо і членів сімей тих, хто трудиться на тютюновій. Крім солідного книжкового фонду, у нас налічується близько ста найменувань журналів. Дуже приємно бачити, що інтерес до книги не згасає: щодня тут буває понад 70 відвідувачів; скажімо, учора ми видали 204 примірники. Книговидача за рік становить близько 35 тисяч – як бачите, працюємо нормально”. Звісно, Ольга Іванівна любить читати – це природно. Вона із задоволенням відвідує засідання клубу книголюбів “Джерело”, якому присвятила багато років, організовуючи і проводячи вечори, пропагуючи художнє слово. “У прилуцької поетеси Ніни Ткаченко є такі рядки:
Не попрошу ні благ, ні злата,
Утішусь тим, що я така.
Там, де безкрилі, – я крилата,
Там, де болото, – я ріка.
Вони дуже вразили мене, запали в душу, тільки-но я їх прочитала, і стали моїм життєвим кредо”, - говорить Ольга Середа. Вона теж пише вірші, коли хоче висловити почуття, які переповнюють душу. А ще любить вишивати, власноруч створювати унікальні самобутні картини на тканині. “Я щаслива людина, - переконана Ольга Іванівна. – Бо, незважаючи на всі негаразди, життя склалося. Маю двох доньок, одна з яких мешкає у Москві, а друга – тут, зі мною. Є шестирічний онук Дмитрик – моє щастя і радість. Є добрі подруги, з якими можу розділити турботи, відзначити свята. Я дуже ціную їх усіх, завжди чекаю і гостинно зустрічаю удома – з добрим серцем, зі щирими почуттями”.
Людмила Смик
|
